Глава 5.1

- Пані Кейрі, пані! - розбудив мене стурбований голос Шааті. 

Я насилу виринула з яскравого тривожного сну. Чомусь голова просто розколювалась від болю, а в роті поселився неприємний травʼянистий присмак. До того ж дуже хотілось пити. Невже це від вчорашнього вина? Але ж я випила не більше ніж пів кружки…

- Пані Кейрі, перепрошую, що вимушена вас розбудити, але це терміново.

Цього разу її слова настільки мене зацікавили, що я знайшла в собі сили розліпити повіки. В очі одразу ж неприємно вдарило яскраве ранкове світло. Я на кілька секунд примружилась від болю, що з новою силою вибухнув в голові. Шерх, що за фігня?!

- Вибачте, це через мене, - тільки зараз я зрозуміла, що окрім Шааті в кімнаті є хтось ще.

Коли очі звикли до яскравого світла, а біль в голові трохи уляглась, я насилу сфокусувала погляд на гостях. Біля дверей стояли двоє: Шааті та Рут. Рут виглядав дуже напруженим та занадто рівним, ніби меча проковтнув. Коли я перевела погляд на вампіршу то зрозуміла в чому була справа - вона тримала на його плечі руку з довжелезними, гострими ніби ножі, вампірськими кігтями. 

- Що сталось? - я різко сіла в ліжку та знов зморщилась від болю. 

Тільки зараз зрозуміла, що я лежала в тому ж одязі, в якому була ввечері. Зняти спромоглась тільки чоботи та піхви, що тепер валялись на підлозі біля ліжка. 

- Випий, будь ласка, це. Обіцяю, стане краще, - Рут дуже повільно й обережно заліз рукою в карман та дістав звідти невеличкий флакон. 

- Спочатку я, - Шааті миттєво вихопила скляну посудину з його рук та зубами вийняла деревʼяну пробку. Підозріло понюхала вміст, потім зробила малесенький ковток і кивнула. - Все нормально, можна пити. 

Зараз я готова була випити хоч сечу мамонта, аби тільки знову нормально себе почувати. З крехтінням приставши, я взяла у Шааті флакон та у два великих ковтки випила запропоновані ліки. На цей раз на язиці відчула смак якихось інших трав, що дуже відрізнялися від того огидного присмаку який був у роті до цього. 

- Що це? - нарешті спитала я, відчуваючи як біль поступово відходить на задній план.

- Антидот. Вибач, я вчора тобі у вино підмішав сон-траву, - у голосі Рута справді чулось каяття. - Вислухай мене, будь ласка, це справді дуже важливо. 

Я насупилась, намагаючись зрозуміти, що відбувається. Але зрозуміти не вдавалося, тому я запитально подивилась на Шааті. 

- Пані, він прийшов до нас близько 10 хвилин тому і сказав, що хоче з вами поговорити. У руці тримав це, - вона з рукава дістала сувій та простягнула  його мені. 

Розгорнувши папір, я з жахом побачила на ньому своє намальоване обличчя, тільки ще з довгим волоссям, і надписом який обіцяв кругленьку суму тому, хто приведе цю дівчину до темних ельфів.

- Шерх, - вилаялась я вже в слух, нарешті здогадуючись в чому справа. - То ти хотів мене напоїти, щоб забрати на корабель і потім віддати ельфам? 

Рут обережно кивнув.

Я гірко розсміялася, з сумом розуміючи, що мене вкотре надурили та хотіли використати. 

- Так, але вислухай! Такий був план, це вірно, але я поспілкувався з тобою вчора і передумав, - хлопець хотів підійти до мене ближче, але його не пустила Шааті, міцніше притискаючи кігті до шиї. - Ти виявилась такою… людяною і в той самий час сумною. Зрозумів, що це буде неправильно. Але капітан Кароус був дуже невдоволений тим що я не виконав завдання! Я намагався його переконати, що Наріанн достатньо, але…

- Наріанн? - я ледь не підхопилася з ліжка, але все ще відчувала сильну слабкість, тому передумала. - Вона у вас? 

- Так, її вночі привів Трін, - Рут усилено закивав. - Але капітан сказав, що потрібні обидві, щоб отримати винагороду у два рази більше. 

- То нащо ти прийшов сюди? - я зло стисла сувій - від моєї руки він раптом загорівся синім полум'ям. 

Я інстинктивно його відпустила, хоча жару не відчула, і на підлогу впав  повністю чорний обвуглений шматок паперу. 

- Попередити, - Рут шоковано дивився на залишки сувія, та все ж продовжив. - Вони хочуть забрати й тебе теж. Заради цього ладні напасти на поселення. 

- І коли вони план… 

Я не закінчила, почувши з вулиці якийсь гул. Цього разу відкинувши слабість та біль, які все ще повністю мене не полишили, я підхопилася з ліжка та кинулась до вікна. 

- Що ж, от і відповідь, - констатувала я, коли побачила купу озброєних моряків, що прямували в саме серце поселення до головного дерева. 

Зі сторони здавалось що їх дуже багато, близько п'ятидесяти людей, які хотіли моєї крові. Фігурально, та все ж.

Хутко взуваючись та пристібаючи піхви з кинджалами до поясу, я раділа що вчора не перевдяглася. Хоча спати так було дуже незручно, а тіло вже свербіло під шаром щільного одягу, зараз це допомогло зібратися за якихось пів хвилини. 

- Почекайте! - смикнувся Рут, коли Шааті потягла його на вихід. - Ви до своєї королеви збираєтесь? 

- Так, - я нахмурилась, дивлячись на цього зрадника. 

Хоча, не дуже зрозуміло кого він в результаті зрадив. Мені наче нічого винен не був, просто намагався використати, як і майже всі кого я зустріла в цьому світі. 

- Відпустіть мене, - хлопець спокійно подивився мені в очі. - Я вам тільки заважатиму. Я розумію, що у вас немає приводу мені довіряти, але я спробую допомогти. Можливо, в мене вийде їх затримати та виграти вам трохи більше часу. 

Я задумливо прикусила губу та зморщила носа. 

Очі хлопця були чесними. Я б сказала занадто чесними, щоб не повірити його словам. І все ж він мав рацію, нам він тільки заважатиме.

- Шерх з ним, хай йде, - нарешті наважилась я, сподіваючись, що не пошкодую про це рішення. 

Шааті штовхнула Рута за двері й той стрімголов кинувся до найближчої підвісної драбини. 

- Пані, ви впевнені що це правильне рішення? - вампірша похмуро спостерігала за утікачем. 

- Ні, але так проблем від нього було б більше, - я зітхнула та перша попрямувала в сторону Глірна.