Глава 4.2

- Кейрі, сюди! - мені махав Рут сидячи за тим столом що і минулого разу. 

- Ого, то в тебе тут романтична зустріч запланована! - Аделія багатозначно посміхнулась та підморгнула. 

- Та нічого такого, просто домовились трохи поспілкуватись, - я ніяково повела плечима. - Хочете приєднатись? Думаю, він не буде проти.

- Не будемо заважати, розважайся, - Аделія знову підморгнула. - Ми підемо всередину, знайдемо там теж з ким приємно час провести.

Звісно що мені ніхто не повірить, окрім можливо Шааті, але вона не поспішала ділитися своїми думками з цього приводу. 

- Щасти, - я зітхнула.

Все ж сподівалась, що подруги доєднаються, але вочевидь у них були зовсім інші плани. Особливо у вампірши - вона категорично відмовлялась брати кров у мене, іноді робила кілька ковтків у Аделії чи Таїши, але цього їй було замало, тому це був єдиний шанс добренько підживитися.

- Сідай, - Рут підсунув мені кухоль з чимось, що смачно пахло фруктами. - Згадав, що у мене вже давно пляшка вина стоїть, вирішив це краще ніж ель.

Я кивнула та окинула поглядом стіл. Він був не супер багато заставленим, але було видно що Рут постарався! Тут і кілька видів сирів, і тарілка з тістечками, які я сьогодні не встигла придбати, і якісь екзотичні фрукти, схожі на хурму. Всю цю красу завершувала невеличка свічка, додаючи атмосфері затишку та  інтимності. 

- Рут, ти обіцяв що не будеш до мене лізти, - я підозріло втупилась в хлопця навпроти. - Ти ж не думаєш, що через це все я передумаю?

Я принюхалась. Наче, афродизіаком, що скоріш за все знову димів в обідньому залі, тут не пахло.

- Що ти, я памʼятаю, - він замахав руками, так само як до цього на кораблі. - Просто хотів зробити тобі приємно.

- Що ж, дякую, - я все ще продовжувала підозріло на нього коситися. 

- За зустріч! - Рут легенько стукнув своїм деревʼяним кухлем об мій та із задоволенням зробив кілька ковтків вина.

Воно виявилось доволі смачним. Як на мене, кислуватим, але не надмірно. Підчепивши двома пальцями шматочок сиру, я відправила його до рота. Ммм, смачно! 

Рут весь цей час з посмішкою роздивлявся моє обличчя. 

- Щось не так? - я знову підозріло покосилась на хлопця.

- Все добре, просто вперше бачу твою посмішку, - він широко посміхнувся. 

- Не те щоб вона в мене часто буває, - я пирхнула, намагаючись пригадати, коли взагалі в останнє відчувала радість.

Пригадувалось погано. 

- Що з тобою сталося? Минулого разу ти зовсім сумна була, - він раптом став серйозним та задумливо обперся щокою на руку. - Та й зараз холодна ніби крига. 

- Якщо коротко, то я втратила коханого, - я зітхнула та зробила ще ковток вина. - Решту тобі знати не обовʼязково. 

- Ось воно що, - Рут розуміючи кивнув. - Давно це сталося? 

- Пів року тому, - я не хотіла вдаватися в деталі, до того ж думки про це все ще завдавали болю. 

- Ти дуже його кохала? 

- Так.

Хлопець побачив, що я не була в настрої розмовляти на цю тему, тому більше питань не ставив. Тільки в його очах зʼявилося щось схоже на сум, а велика мозолиста, але тепла рука, накрила мою що лежала на столі. 

Не сказати що його доторк був мені неприємним, але я все ж обережно забрала руку та обхопила нею кухоль, знову роблячи ковток кислуватої зігріваючої рідини. 

- То нащо ти мене запросив? Невже для того, щоб залізти в душу? - нарешті я порушила незручну тишу. 

- Вибач, ти права, - Рут кивнув та потягнувся кудись під стіл.

Через мить він вже задоволено перебирав струни своєї нової гітари. 

- Як тобі? Гарна, еге ж? 

- Так, є таке, - я похмуро дивилась на інструмент. 

Не те щоб при світлі свічі можна було добре все роздивитись, але навіть так було видно що гітара дуже дорога. Музика лилась мʼяко та лагідно, наче кошеня муркотіло під вухом. До Рея йому звісно далеко, але Рут теж гарно грав.

Мене кольнула совість. Якби не я, йому б не довелось на неї витрачатися. І грошей він з мене майже не взяв. А я так холодно з ним розмовляю, хоча він нічого поганого мені не зробив. 

- Вибач що так з тобою поводжусь, - нарешті наважилась я після чергового ковтка вина.

- Що? - Рут збився та перестав грати, здивований моїми словами. 

- Ти, наче, хороший хлопець. Дуже мені допоміг минулого разу. І зараз не ображаєшся на мою різкість, - я міцніше стисла пальці на деревʼяному кухлі. 

Рут уважно на мене дивися, але щось казати не спішив, даючи мені можливість зібратись з думками та продовжити:

- Дякую за гітару. Мені дуже шкода що тобі довелось купляти нову, але вона мені дійсно була потрібна. Сподіваюсь, ти не ображаєшся. 

Ще кілька секунд хлопець заглядав мені в очі, а потім посміхнувся. 

- Все добре. Я рад що зміг допомогти.

Він кинув швидкий погляд на мою руку. Мабуть, знов хотів доторкнутися у спробі підтримати, але цього разу не наважився. Замість цього пересів на мою сторону та протягнув гітару.

- Тримай, покажи що ти вмієш.

- Я тільки кілька акордів знаю, - попередила я, приймаючи гітару. 

Звично висунувши язика, почала пригадувати та награвати акорди, яким навчив мене Рей під час нашої подорожі. Пальці як завжди не гнулись та плутались у струнах.

Рут нічого на це не сказав, тільки присунувся ближче та почав акуратно поправляти мої пальці на грифі, тихенько пояснюючи як правильніше затискати струни. Також показав ще кілька нових акордів, які гарно доповнили ті що я вже знала, тож в результаті вийшла доволі гарна мелодія.

- Зіграй краще ти, - я повернула йому гітару, коли зрозуміла що пальці зовсім перестають слухатись.

- Що тобі зіграти? - Рут без заперечень забрав інструмент, але повертатися на іншу сторону столу не поспішав.

Я задумалась. Мені дуже подобалось співати під гру Рея, адже він дуже добре вловлює мотив, а тут цього дуже не вистачало.

- Ти вмієш підлаштовуватися під спів?