Глава 1.1

7 місяців тому

- Предки, хто тебе так? - дорогою до нашого будиночка ми натрапили на Таїшу, яка з жахом витріщилася на мою обрізану шевелюру.

Вже були сутінки, але вона без зусиль розгледіла масштаби лиха.

- Вирішила змінити імідж, - я незграбно провела рукою по волоссю — голова була незвично легкою.

- Ходи до мене, постараюся виправити це неподобство, - дівчина з жалем підняла двома пальчиками пасмо волосся, яке якимось чином виявилося довшим за інші.

- Я б нам вечерю здобула, не підкажеш, де це можна зробити? - Шааті явно не хотілося сидіти без діла.

Таїша пояснила, як пройти на загальну кухню, і потягла мене за собою.

У її будиночку було затишно, хоча й набагато менше місця, ніж у нас. На Землі таку квартиру назвали б студією - камін, обідній стіл і ліжко були в одній кімнаті. Тільки туалет і бочка для купання знаходилися в окремій невеличкій кімнатці.

Дівчина запалила свічки та швидко розпалила камін. Той був явно магічним, інакше я не розумію, як він міг би функціювати, знаходячись у дереві.

- Сідай, - твердо сказала вона, посадивши мене на дерев'яний стілець, такий самий, як у нашій хатині, та дістала великі гострі ножиці. - Дива не обіцяю, але стане краще це точно.

- Таїшо, а ти зможеш навчити мене користуватися силою? - запитала я її, поки вона старанно підрівнювала мені волосся.

- Значить, ти залишаєшся? - дівчина радісно посміхнулася.

- Так, - я хотіла кивнути, але вчасно передумала та відповіла лише голосом.

- Тоді постараємося знайти час між твоїми тренуваннями.

- Тренуваннями? - я не зрозуміла, насупившись.

- Звісно! Кожна дівчина, яка вирішила залишитися з нами, при необхідності проходить своєрідну бойову підготовку, - Таїша говорила й водночас працювала ножицями, не збиваючись, ніби робила це щодня. - Ми повинні вміти себе захищати. Навіть ті, хто обирає безпечні види роботи, як-от плетіння сіток чи пошиття одягу.

- Безпечні види роботи? - я розгубилася, не розуміючи, про що йдеться.

- Не забивай собі голову, тобі завтра все пояснять, - дівчина нарешті відклала ножиці й поставила переді мною велике дзеркало, показуючи результат. - Ось, зовсім інша справа.

Я повертіла головою, звикаючи до нової себе.

Спочатку здалося, ніби з дзеркала на мене дивиться зовсім інша людина. З новою зачіскою я стала схожа на хлопця. Ззаду волосся було зовсім коротким, а з боків тільки злегка прикривало вуха. Чубчик був найдовшим порівняно з іншими волоссям і укладався на бік, створюючи нерівний проділ.

- Незвично, але мені подобається, - я помацала волосся на потилиці, звикаючи до нового образу. - Дякую.

- Звертайся, - Таїша задоволено усміхнулася. - У мене вся громада стрижеться.

Схоже, мені пощастило натрапити на місцевого перукаря.

***

Наступного дня нас розбудили рано вранці, дали 30 хвилин на збори та відправили на своєрідну вступну лекцію. Міцній гномці, на ім'я Нуліра знадобилося близько години, щоб розповісти нам про облаштування життя на острові.

Якщо коротко - тут ніхто не байдикував. Кожному знаходилось корисне заняття. Корисне насамперед для спільноти, звісно. Це зрозуміло - всім хочеться щось їсти, у щось одягатися, десь жити та почуватися в безпеці. І все ж таки, як бонус, кожному раз на тиждень видавали трохи золота, яке можна було витратити у торговців, що прибували на острів приблизно раз на кілька місяців.

Список “вакансій” був великий і водночас дивовижно одноманітний. До того ж більшість обов'язків передбачали певний досвід. Я ж, як типова дитина технологій, не вміла ані полювати на “мамонта”, ані кувати залізо, ані навіть шити одяг, тому для мене цей список відразу звузився до кількох не найприємніших варіантів.

Шааті одразу записалася в мисливці. Ось хто мамонта без проблем упіймає голими руками. Я ж, скриплячи серцем, погодилася допомагати на кухні. Готувати я не люблю, хоч і вмію. Але обираючи між кухнею та городом, віддала перевагу першому, тому що копатися в землі просто ненавиджу!

Потім Нуліра передала нас Ірел, щоб перевірити рівень бойової підготовки.

Ця сувора дівчина явно нас недолюблювала - вона постійно кривилася, кидала в нашу сторону злі погляди й говорила односкладними фразами.

Першою з нею билася Шааті. Вона без проблем ухилилася від усіх атак “амазонки”, а потім одним рухом вибила з її рук сокиру і повалила на землю. Не дивно, якою б сильною вона не була, людині важко зрівнятися з вампіром. Якщо взагалі можливо.

Ірел це явно розлютило, тому наступні 10 хвилин вона з особливою жорстокістю розкочувала мене по тренувальному майданчику. Звичайно, тренування з Тайленом не минули даремно і пару подряпин вдалося залишити їй на пам'ять, але все ж таки тягатися з досвідченою воїтелькою на рівних я не змогла.

При спогаді про вампіра серце кольнуло гострим болем. Піднімаючись з холодної землі, я міцніше стиснула руків’я подарованих ним кинджалів, ніби шукаючи в них підтримку.

- Краще, ніж я думала, - це все, що сказала мені Ірел після спарингу і передала нас вже знайомій ельфійці.

Ельфійка представилася як Аделія. Вона перевіряла, як ми стріляємо з лука.

Шааті й тут показала вищий клас, тому від занять її одразу ж звільнили.

Я ж у стрільбі з лука була більш упевнена, але й тут все склалося не так радісно.

Ставши навпроти мішені, я почала згадувати, чому мене вчив Тай. Як правильно стояти, як натягувати тятиву, як цілитися. Вже коли я була готова випустити стрілу в ціль, мені раптом згадався перший з ним урок. Як одна його рука підтримувала мене за талію, а інша допомагала натягувати тятиву. Його тепле дихання у моєму волоссі та терпкий запах трави й поту.

Вперше за минулий місяць з моменту його смерті я усвідомила - його більше немає. Він більше не покаже мені, як правильно стріляти з лука чи ухилятися від ворожих атак. Він більше не обійме мене ззаду так, як любив це робити. Не назве “квіточкою” і не засміється своїм веселим сміхом. Більше ніколи я не побачу його нахабні смарагдові очі та єхидну ікласту усмішку. Ніколи.