Пролог

"Тільки б встигнути, тільки б встигнути!" - повторювала я подумки, поки з усіх сил бігла до Глірна - центрального дерева, де відбувалися всі важливі події нашої спільноти.

Сьогодні була моя черга полювати, тому весь ранок я провела в лісі на західній частині острова. До полудня вже впіймала двох звірят, схожих на зайців, і одного вгодованого кабанчика. Залишалося перевірити пастки, розставлені напередодні Шааті, й можна повертатися до поселення.

Прямуючи до найближчої пастки, я за звичкою вилізла на дерево з розлогими гілками. Своєю формою воно нагадувало мені черешню, що росла у дворі мого рідного дому на Землі.

Згадалося, як я вперше натрапила на це дерево. Тоді мені знадобилося хвилин двадцять, щоб на нього залізти. Зараз вистачило трьох. Тренування не минули даремно!

Вмостившись якомога зручніше на товстій гілці, я підставила обличчя під ще слабкі, але вже теплі сонячні промені та задоволено примружилася. Нарешті на острові запахло весною.

Хоча не можна сказати, що зима тут була холодною, зовсім ні. Але вона була дуже похмурою та дощовою, що не додавало гарного настрою. Здається, сезон дощів закінчився, чому я була неймовірно рада.

Раптом краєм ока помітила рух і миттєво вихопила лук. Ось пощастило! З-за кущів важливою ходою вийшов цілий бацестерр! Місцевий звір, схожий на суміш оленя та буйвола, був не частою здобиччю наших мисливиць, бо рідко забрідав у цю частину лісу.

Намагаючись не сполохати здобич, я затамувала подих і повільно натягнула тятиву, чекаючи, поки той підійде ближче.

- Пані Кейрі! Пані! - раптом почувся знайомий голос десь неподалік.

Наляканий звір одразу метнувся вбік. Не роздумуючи більше ні секунди, я різко випустила стрілу, але та лише злегка зачепила бацестерра по спині та ввіткнулася в землю. Невдала здобич швидко зникла за деревами.

- Шерх! - роздратовано вилаялася я. - Шааті, ти мені бацестерра сполохала!

- Вибачте, пані Кейрі! - задихана вампірша виглядала схвильовано.

Я скривилася. За більше ніж пів року, проведені з нею на цьому острові, мені так і не вдалося відучити її називати мене "пані".

- Звідки така терміновість? Де пожежа? Хто помирає?

- Приплив корабель, і човен! Ми з загоном туди, а там пан Рей! І я одразу до вас! Добре що я там була і здалеку його побачила.

- Що? - я мало що зрозуміла з її плутаної розповіді.

- Пан Рейтан! Його до нашої королеви ведуть.

Додаткових пояснень не було потрібно. Спустившись з дерева як ніколи швидко, я стрілою метнулася в бік поселення, забувши про все.

Рей тут! Невже, Рей справді тут?

Я була в захваті від майбутньої зустрічі та водночас налякана. Після інциденту королева Енерія та інші дівчата нашої спільноти зовсім не схвалюють чоловіків на острові, а кораблі що зʼявляються на горизонті одразу маркуються як ворожі та небезпечні.

Тільки б встигнути до того, як щось станеться!

Задихана та червона від бігу, я влетіла до тронної зали, яка знаходилася всередині величезного дерева. Не роздумуючи, кинулася до королеви Енерії та стоячого перед нею Рея, в спину якого дивилась гостра сокира Ірел.

- Моя Королево, - я звично впала на одне коліно і постаралася вгамувати серце, що шалено билося, та важке дихання. Спробувала підібрати слова, але виходило щось нечленороздільне.

- Тихіше, Кейрі, заспокойся, - голос королеви як завжди огорнув м'яким затишним покривалом. - Можеш піднятися.

- Вибачте, я надто швидко бігла, - нарешті віддихавшись, я з вдячністю їй усміхнулася й піднялася. Дивитися на друга поки що не наважувалася. - Цей чоловік - це Рей. Бард, про якого я вам колись розповідала.

Задумливий погляд королеви Енерії став серйозним, як тільки вона перевела його на мого друга.

- Так, він вже сказав, що приплив за тобою. Ти з'явилася саме вчасно. Ти збираєшся піти від нас з цим чоловіком?

- Що? - я остовпіла, не знаючи що сказати.

Тільки зараз я наважилася поглянути на друга. Він був таким самим, і водночас щось у ньому змінилося. Незмінними залишилися милі веснянки та улюблена гітара за спиною. Його золотисте волосся було зібране у високий хвіст, хоча раніше він надавав перевагу залишати його розпущеним. У його лазурних очах читалися тепло і радість від зустрічі зі мною.

Не втримавшись, я посміхнулась у відповідь і зітхнула.

- Я не знаю, моя Королево. Але я прошу відпустити його, під мою відповідальність. Обіцяю, він нікому не завдасть шкоди.

- Я прибув без злого умислу, Ваша Величносте, - Рей схилив голову, підтверджуючи мої слова.

- Після того, що сталося, я не можу так легко йому довіряти, - королева ще більше насупилася. - Навіть якщо це твій хороший друг.

- Розумію, моя Королева. Тому прошу довіритися мені, а не йому.

- Що ж, якщо ти так просиш, - королева зітхнула після хвилинного роздуму. - Але лише за умови, що за ним постійно спостерігатиме Ірел. Зі сторони.

Натовп навколо нас невдоволено зашепотів. Ірел зробила крок вперед і кивнула, погоджуючись на завдання, при цьому не забуваючи тримати сокиру напоготові.

- І ще, - продовжила правителька. - Ночувати в поселенні йому не можна. Хай на ніч повертається до себе на корабель. А також, всім, крім нього, заборонено сходити з корабля на берег.

Ми запитливо подивилися на Рея, очікуючи його реакції.

- Я згоден з умовами, - він низько вклонився, від чого його гітара глухо дзенькнула, зачепившись за край строгого камзола.

Натовп зашепотів з новою силою.

- У такому разі, можете йти. Всі вільні! - вона велично махнула рукою,  даючи зрозуміти, що це не обговорюється.

Обурений натовп почав потроху розходитися.

- Сподіваюся, я не пошкодую про своє рішення, - додала вона вже тихіше, щоб почули лише ми з Реєм.

- Будьте спокійні, моя Королево. Йому можна довіряти, - я глибоко вклонилася. - Дякую.

- Сподіваюся на тебе, - її серйозний погляд не залишав місця для сумнівів у наслідках порушених умов. Але вже за мить він пом'якшав, а загрозливий голос знову став м'яким і тягучим. - До речі, Кейрі, як пройшло полювання? Сьогодні твоя черга, наскільки я пам'ятаю.