Глави 1, 2

Глава 1. Втеча.

Кейн Вовк прокинувся від власного храпу, який гудів у каюті «Чорної Сирени», наче движок старого вантажного шатла. Голова тріщала, ніби хтось влаштував там вечірку з відбійними молотками. Учора на станції «Кривавий Риг» він залив у себе три пляшки контрабандного марсіанського віскі, встиг побитися з парою андроїдів і поцупити якийсь хріновий артефакт, який, судячи з усього, коштував більше, ніж його корабель. Або, бляха, усе його життя.

— Сіріс, курва, де я? — прохрипів Кейн, розплющуючи одне око. Права рука стискала порожню пляшку, а ліва... ну, краще не згадувати, де вона була.

Перед ним спалахнула голограма: висока, з формами, які могли б зупинити цілий флот, в обтислому комбінезоні, що кричав «подивись на мене». Сіріс, ШІ «Чорної Сирени», закотила очі й видала посмішку, від якої будь-який контрабандист забув би, що таке совість.

— Доброго ранку, капітане Похмільний Триндець, — протягнула вона голосом, що звучав як суміш меду й чистого сарказму. — Ти в каюті, якщо твій мозок ще не догнав. А ще, за нами женуться три кораблі найманців, бо ти, генію, вкрав артефакт у Джака Кроворуба. Пам’ятаєш такого? Той, що обіцяв зробити з твоїх зубів намисто.

Кейн вилаявся так, що навіть Сіріс підняла брову.

— Бляха, Сіріс, чому не сказала раніше? — він зістрибнув із койки, ледь не гепнувшись об металеву підлогу. — Скільки до них?

— П’ять хвилин, якщо не виведеш цю лайбу з режиму «черепаха». Я б запропонувала маневр укриття, але ти ж, як завжди, вибереш «гасити на повну й сподіватися, що не роз’їбемся».

Кейн пирхнув, натягуючи чоботи й хапаючи бластер. Його «Чорна Сирена» була старою, як перші колоніальні кораблі, що летіли з Землі, але все ще могла надерти дупу будь-якому вискочці. Поки що.

— Сіріс, запускай двигуни й прокладай курс до Терра-7. Там є печери, де можна сховатися. І не тринди, просто роби!

— Ой, які ми брутальні, — хихикнула Сіріс, але голограма зникла, і панель управління ожила. Двигуни загуділи, а корабель рвонув уперед, ледь не відправивши Кейна в стіну.

Терра-7 була однією з астероїдів, куди людство направилось дрейфуючи в косічному просторі збившись з курсу. За чутками, там залишилися стародавні терраформувальні технології, печери з термальними джерелами й тварюки, які могли розірвати тебе швидше, ніж ти встигнеш сказати «похмілля». Зараз це був єдиний шанс Кейна скинути хвіст найманців.

Поки «Чорна Сирена» мчала до планети, Кейн перевірив артефакт, що спричинив усю цю херню. Маленький, металевий, із вигравіюваними символами, які він бачив у старих записах про перші колоніальні експедиції. «Якщо це те, що я думаю, — пробурмотів він, — то я або казково багатий, або казково мертвий».

— Сіріс, що знаєш про ці символи? — запитав Кейн, тримаючи артефакт перед сканером.
Голограма Сіріс мигнула, і на екрані з’явилися дані.
— О, ти нарешті зацікавився чимось, крім бійок? — вона підняла брову, але її голос став серйозним. — Це не просто брелок, Кейне. Символи — частина протоколу колоніальних терраформерів. Ця штука — універсальний модулятор енергії. Може запустити планетарну трансформацію або, якщо його переналаштувати, підсилити психоенергетичну зброю. Я стягнула дані з уламків старого корабля: такі артефакти були серцем експериментів предків. Один невірний рух — і ми або в раю, або в космічному пеклі. Хочеш ризикнути, герою?

Кейн вилаявся ще раз, цього разу з повагою до власної дурості. Найманці наближалися, Терра-7 виднілася на горизонті, а артефакт у його руці був квитком в один кінець — або до багатства, або до повного звиздеця.

«Чорна Сирена» влетіла в атмосферу Терра-7, як п’яний метеорит, залишаючи за собою шлейф із диму й лайки Кейна. Приземлення було таким «м’яким», що його бластер і пляшка недопитого віскі гепнулися на підлогу, а сам він ледь не розмазався по панелі управління.

— Сіріс, бляха, ти називаєш це посадкою? — прогарчав Кейн, вибираючись із крісла й потираючи забите плече. — Ти ж ШІ, а не стажер із космошколи!

Голограма Сіріс з’явилася, цього разу в позі, ніби вона щойно зійшла з обкладинки контрабандного журналу. Її комбінезон блищав, підкреслюючи кожен вигин, а посмішка кричала: «Ти в дупі, і я це знаю».

— Ой, капітане, не тринди, — протягнула вона. — Я врятувала твою п’яну дупу від найманців. Хочеш м’яке приземлення? Купи собі яхту, а не цю лайбу, що тримається на скотчі й твоїй дурній удачі. До речі, сканери показують рух у печерах попереду. Тварюки, і, судячи з усього, не з тих, що люблять обіймашки.

Кейн вилаявся, хапаючи бластер і засовуючи артефакт у кишеню. Терра-7 була однією з тих астероїдів, куди земні колоністи відправили свої кораблі багато століть тому, сподіваючись на притулок, а отримали хаос. Печери, про які говорила Сіріс, були напхані термальними джерелами, але також і тварюками, які, судячи з чуток, могли розгризти сталь, наче це чіпси.

— Сіріс, скануй артефакт ще раз. Якщо це ключ до терраформера, я хочу знати, що він робить, перш ніж якась хрінь відкусить мені голову.

— О, які ми допитливі, — хихикнула Сіріс, але її голограма мигнула, і на екрані з’явилися дані. — Символи на артефакті збігаються з тими, що знайшли на покинутих колоніальних станціях. Ймовірно, це частина системи терраформування, але без доступу до панелі керування — хрін його знає. Мій прогноз: 60% шансів, що ти активуєш райський сад, 40% — що рознесеш все в дупу. Хочеш ризикнути, красунчику?

— Бляха, Сіріс, ти коли-небудь заткнешся? — Кейн уже стояв біля люка, перевіряючи заряд бластера. — Передай на базу, що я знайшов цю штуку. Може, їхні яйцеголові розберуться.

— Уже відправила сигнал, але не чекай швидкої відповіді. База за два сектори звідси, і зв’язок тут, як твій гумор, — гівняний, — Сіріс підморгнула, і Кейн ледь стримався, щоб не жбурнути в неї чоботом.

Він вискочив із корабля в темряву печери. Повітря було гарячим і вологим, пахло сіркою й ще якоюсь хрінню, від якої ніс крутило. Скелі навколо світилися слабким зеленим світлом — чи то від мінералів, чи то від якоїсь колоніальної фігні, залишеної предками. Кейн увімкнув ліхтар на бластері й рушив углиб, тримаючи артефакт напоготові.