Глава 60: Помилка, що коштує свободи

Щодня Кіцунe, Інь і Мін стикалися з небезпеками та боями. У кожному селі, де вони намагалися сховатися, їх атакували мисливці з різних кланів, бажаючи здобути бажану нагороду. Виснажена довгою дорогою та постійними боями, Мін зупинилася:
— Все! Я більше не можу! Цьому немає ні кінця, ні краю!
— Мін, заспокойся, будь ласка! Ми всі втомилися, але нам потрібно йти далі, поки нас не знайшли знову, — намагався її заспокоїти Інь. — Подивись на Кіцунe: вона теж втомлена, але все одно йде.
Мін перевела погляд на Кіцунe. Дівчина була вся в садинах, які не встигали заживати через часту витрату сили, погляд пониклий, вуха опущені, хвіст виглядав безжиттєвим. Сестра Іня глибоко зітхнула, взяла лисицю під руку, і вони рушили далі.
Довго група йшла лісами та полями, по дорозі не траплялося жодного села, аж поки здалеку не з’явилося село, укрите густим туманом.
— Дивіться! Я бачу якесь село! — радісно вигукнула Мін.
Група прискорила крок. Опинившись на території таємничої місцевості, вони оглянулися. Будинки були порожні, невеликі магазинчики зачинені, лише вітер панував там. Інь наказав дівчатам залишитися на вулиці, а сам пішов розвідати місцевість. Через деякий час мисливець сказав:
— Будинки порожні й не виглядають занедбаними. У деяких є продукти та навіть готова їжа, але людей немає. Ми можемо зупинитися тут.
Кіцунe своїм лисичим поглядом оглянула місцевість і, відчувши щось недобре, сказала:
— Нам краще знайти інше місце.
— Чому? Тут нікого немає, село покинуте, — сказав Інь.
— Я відчуваю дивну енергію. Село не виглядає покинутим. Або люди з якоїсь причини його залишили, або це ілюзія, створена кимось. Енергія дуже мені знайома, — уточнила Кіцунe.
— Ти про що? — спитала Мін.
Кіцунe не відповіла, задумалася. Її думки перервав Інь:
— Ой, перестань, давайте оберемо будинок і відпочинемо.

Раніше:
Імператор опанував силу, дану Рейґаном. Він зміг відстежити Кіцунe по залишеному волоску без труднощів. Чань спостерігав за їх дорогою весь час, бачив бої, відчай та силу духу, але чоловік не поспішав втручатися. Відслідкувавши весь їхній шлях, він відправився у покинуте село. Зв’язавшись із Рейґаном, він створив ілюзію презентабельної місцевості. Пастка, яка виглядала як притулок і здавалася абсолютно безпечною, мала стати їхнім кінцем. Чань не був впевнений, що це спрацює, але втома героїв грала йому на руку. Задоволений собою, Імператор голосно засміявся і сказав про себе:
— Гра почалася.

Тим часом:
Група увійшла до одного з будинків — найбільшого, з широкою верандою та різьбленими ставнями, які чомусь не скрипіли на вітрі. Усередині пахло свіжоспеченим хлібом та травами, хоча вогнище було холодне. На столі стояла миска з ще теплим супом, від якого підіймався легкий пар, і три чисті чашки. Все виглядало жахливо гостинно.
Кіцунe завмерла на порозі, не переступаючи його сказала:
— Не чіпайте нічого, — тихо, але рішуче сказала вона.
Мін уже тягнулася до хліба, але завмерла, почувши тон лисиці.
— Що знову? — втомлено спитала вона. — Навіть якщо це пастка, ми хоча б поїмо перед смертю. Я три дні їла лише кору та сирі корені. — Так як ніде не було тварин, їжа тобі особливо не потрібна, тому і не торкайся її якщо боїшся. А ми люди, нам це потрібно! Я хочу їсти.
Інь мовчки поклав руку на руків’я меча і повільно обійшов кімнату. Його погляд ковзав по кутках, балках і тінях.
— Кіцунe, — тихо покликав він. — Що саме ти відчуваєш? Конкретно.
Лисиця повільно вдихнула, закривши очі. Її вуха ледь здригнулися, хвіст напружено випрямився.
— Це… як відлуння. Ніби хтось щойно пішов. Але не фізично. Енергія висить у повітрі, немов павутина. І вона… золота. З металевим присмаком. Така ж, як у нього.
Мін різко обернулася.
— У кого?
— Не знаю, надто схожа на Чаня, але з чимось неприродним для нього.
У кімнаті повисла тиша. Навіть вітер зовні наче стих. Мін раптом зробила крок вперед і демонстративно взяла шматок хліба.
— А якщо це блеф? А він просто грається з нами? Я втомилася боятися кожного шурхоту!
Вона відкусила великий шматок. Кіцунe ринулася вперед з нечуваною швидкістю, вибила хліб з її рук. Шматок впав на підлогу — і в той же момент почав повільно розчинятися в золотистому диму, залишаючи після себе їдкий запах горілої плоті.
Мін відсахнулася, очі розширилися.
— Що за…?
— Це не їжа, — голос Кіцунe тремтів від люті та страху одночасно. — Це його сила, а може, й не тільки його.
— І що нам робити?
— Залишимося тут, але нічого не чіпайте. Краще знайдемо, де купити продукти, або якщо тут є тварини, Інь піде на полювання.

Наступного дня Мін оглянула гардеробні у кожному будинку і знайшла самурайський наряд. Вона пам’ятала попередження лисиці, але все ж наділа костюм і пішла шукати ринок чи магазин, забувши попередити Іня.
Імператор, дізнавшись про це, одразу відправився на перехоплення Мін. Він сів на коня і без охорони вирушив у дорогу. Дівчина йшла лісами. Густий ліс ніби плутав дорогу: куди б вона не йшла, знову виходила на те місце, з якого починала.
— Що за чортівня? — запитала сама себе Мін.

Почувши стук копит, дівчина сховалася за деревом і затамувала подих. Коли вона побачила наближення Імператора, її охопив страх. Бігти було пізно. Чань опинився прямо перед нею. Покритий чорними жилками, тіло випромінювало чорний дим, а червоні очі дивилися кровожерливо. Мін не встигла закричати, як Чань вдарив її так сильно, що вона втратила свідомість. Він підняв її на руки, поклав на коня, сам сів на свій транспорт і помчав назад у володіння.
Повернувшись до палацу, Чань поклав Мін на ліжко і став чекати, поки дівчина прокинеться.