Глава 55: Угода

Хьоґа люто розкидав імператорську варту. Він голосно сміявся, його блакитні очі палали холодним блиском, з рота йшов пар. Солдати продовжували підійматися й атакувати, та північного лиса це лише розважало.
«Цікаво, як довго людина може продовжувати боротися після таких поранень? Вочевидь, цей Імператор добре їх тренує… або ж люди настільки хочуть жити?» — подумав дух про себе.

Чань наказав відступати, крикнувши:
— Варто, відходимо! Це триватиме безкінечно!
— Ей, Імператоре, радий був побачитися! — сміючись, сказав Хьоґа й зник.
Варта ледве трималася на ногах. Один із чоловіків сказав:
— Покидьок, не міг просто зникнути раніше?
— Ні, — спокійним голосом відповів незнайомець, виходячи з-за рогу будинку.

Темна постать вальяжно наближалася до варти. Чоловіки, наставивши зброю, щільно ставали один до одного, закриваючи своїми спинами свого пана.
— Хто ти такий? — нервово крикнув командир загону.
— Питання не в тому, хто я, а в тому, яку ціну ви готові заплатити за мою послугу.
— Ми не платимо ціну за послуги! Ти взагалі знаєш, на кого намагаєшся зазіхнути?! — крикнув Чань із-за спин чоловіків.
Чоловік цокнув язиком. Підійшовши ближче до одного з вартових, він різко схопив його ззаду за шию й притиснув до себе обличчям, розплющивши свої чорні, мов ніч, очі з червоними зіницями. Він вдивлявся в солдата. Обличчя того почало червоніти, вени на шиї набрякли, він жадібно хапав повітря ротом, аж поки його голова не луснула, мов кавун.
Усе сталося надто швидко — інші воїни не встигли нічого зробити.
Чоловік відійшов від безголового тіла й знову заплющив очі, а тоді перепитав:
— Яку ціну ви готові заплатити?
— Чого ти хочеш?.. — тремтячим голосом промовив Чань.
— Ого, ти вже не такий сміливий, Імператоре. Що ж, раз я зміг переконати вас у потребі моєї послуги, я представлюся. Мене звати Рейґан.
— Я можу дати тобі цілий статок, — тихо сказав Чань із-за спин варти.
— Вийди з-за спин! — наказовим тоном мовив Рейґан.
— Що?.. — ще тихіше прошепотів Імператор.
— Ти не почув?! Я сказав — вийди з-за спин своєї варти, як личить людині, що веде за собою народ! Я з тобою розмовляю, а не з солдатами!

Чань ковтнув слину й вийшов уперед. Його ноги тремтіли від страху, а на чолі виступили краплі поту.
— Отак краще, Імператоре. А я бачу, ти не такий переконливий, коли перед тобою стоїть хтось значно небезпечніший за ту, за ким ти полюєш. За дівчиною значно простіше, еге ж?
— Мені байдуже до статі й раси. Якщо я захочу — винищу всіх потвор!
— Ой-ой-ой, Імператоре, я б не казав цього так упевнено у твоєму-то становищі. Ти користуєшся владою й роздаєш накази, щоб за тебе твою мету виконав хтось інший. Але ж це твоя мета, а не людей, яких ти посилаєш. Вони роблять це лише через гроші, які ти можеш їм дати, та через страх перед тобою.
Та я можу виправити твою ситуацію, давши тобі те, що зробить тебе значно сильнішим за всю твою варту.
— Чого ти хочеш?
— Мені не потрібні твої монети. Мені потрібне твоє життя. Укладемо угоду: я даю тобі силу — ти мені життя. Але не користуйся нею одразу, вона тобі знадобиться згодом. Тож що скажеш, Імператоре? — лукаво спитав Рейґан.
— А тобі який з цього зиск? Ти полюєш на Кіцунє?
— Неважливо, яку мету переслідую я. Важливо те, що я отримаю.
Чань замислився. Навколо запанувала цілковита тиша. Варта чекала наказу, люди спостерігали з вікон будинків. Уже сутеніло, навіть птахи замовкли.
— По руках, — твердо сказав Імператор.
Рейґан широко розплющив очі, притиснув Чаня до себе, щось нашіптуючи йому на вухо. У чоловіка затьмарився погляд, очі стали білими, без зіниць, рот розкрився, з носа пішла кров. Імператор видавав хрипкі звуки, а на його обличчі з’явилися ієрогліфи, такі самі, як у Рейґана.
Чоловік відштовхнув від себе Чаня. Варта кинулася до свого пана, намагаючись привести його до тями. Рейґан же зник у темряві, і слід його простиг, ніби незнайомця й не було зовсім.