Глава 51: Новий заповіт

Тим часом, як Імператор покинув дім Іня, Кіцуне так і залишилася сидіти біля стіни. Вона нервово погойдувалася з боку в бік, погладжуючи себе по плечах, намагаючись заспокоїтися.
Двері відчинилися. Від різкого звуку лисиця смикнулася. До будинку вбігла Мін і відразу почала оглядати дівчину, шукаючи поранення.
— Мін, заспокойся, я ціла. А навіть якби мене поранили, усе б загоїлося.
— Тоді чому ти так сидиш?
— Від страху.
— Хіба ти можеш боятися?
— Те, що я демон, не означає, що я не боюся.
— Ти не видала себе? Що сказав Імператор?
— Ледь не видала. Він хотів відірвати мені вуха, але, слава богам, увійшла варта й попросила пройти з ним. Вони знайшли когось, хто міг бути причетним до смерті Тіні. Хто б це міг бути? Якщо ж я вбила його...
— Інь зараз стежить за цим. А ти поки сиди тут, я теж піду подивлюся.
— Ні, залишайся зі мною!
— Кіцуне, якщо Імператор вирішить повернутися, я видам тебе швидше, ніж ти встигнеш утекти.

Мін грюкнула дверима й приєдналася до брата. Вони стояли осторонь від будинку, звідки тягли молодого хлопця в блакитному вбранні. Розгледіти його було важко, але з вигуків натовпу стало зрозуміло — це ще один кіцуне. Мін вирішила підійти ближче. Інь намагався її зупинити, та сестра не слухала, і мисливцеві довелося йти за нею.
— Мін, зачекай! Не варто підходити так близько, Імператор може нас побачити, — прошепотів Інь.

Мін зупинилася, але й цього було достатньо, щоб роздивитися хлопця: невисокого зросту, зі смаглявою шкірою, атлетичної статури. Його прес було видно, адже жилет був не застібнутий. Широкі штани й чорні сандалі, блакитні очі, що заворожували, хвіст і волосся — білі, мов сніг, а вуха — великі й гострі. Мін завмерла. Він був прекрасний, але виглядав надто юним. Можливо, це був обман? У голові дівчини промайнула безліч думок, але їх перервав крик хлопця, якого жбурнули до ніг Імператора, і той ударив лиса ногою в живіт.

— Ось, подивіться на це чудовисько! І таких, як він, можуть бути сотні! — піднімаючи хлопця за комір, прокричав Імператор.
— Та він же дитина! Як цей хлопчисько міг убити вашого солдата й вирізати село в Японії? — насмішкувато вигукнув чоловік із кінця натовпу.
Усі обернулися до нього. Імператор подав знак варті, і ті схопили чоловіка.

— Люди, це кіцуне! Їхня зовнішність може бути оманливою. Нехай цей хлопець і дитина, але він може вирвати вам серце за лічені секунди! — смикаючи лиса з боку в бік, кричав Чань. — Слухайте! Віднині набирає чинності новий заповіт: «Істоти, які не є людьми або хоч якось відрізняються від них, мають бути повністю знищені!»
Імператор вихопив свою зброю й встромив її в бік лису. Хлопець скрикнув від болю й упав на коліна.
Кіцуне більше не могла сидіти в домі й вийшла з укриття, щоб побачити, що відбувається. Вона лише трохи відчинила двері — в ніс ударив запах крові. Очі дівчини розширилися від здивування:
«Що? Лис?..»
Крізь щілину вона встигла побачити, як хлопця закинули в повозку й повезли геть.
Відсахнувшись від дверей, Кіцуне сіла на ліжко. У цю мить до кімнати зайшли Мін та Інь. Мисливець, зрозумівши все з виразу обличчя коханої, запитав:
— Ти все бачила?
— Ні… Я лише чула й відчувала, але не наважилася виглянути. Думала, спіймали якогось фурі.
— Але ж ти бачила? Я помітив, що двері були при відкритті, коли Імператор поранив хлопця. Що ти про нього знаєш?
— Рівно стільки ж, скільки й ти. Я повинна допомогти йому!
— Ні! Йому вже не допомогти! Ти наражаєш себе на небезпеку.
— Інь, але ж він дитина. Може, ми допоможемо? — запитала Мін.
— Мін, відколи це ти хочеш допомагати демону? — невдоволено спитав Інь.
— Я хочу допомогти, бо він дитина.
— Але він виросте й стане тим, ким має стати. Сестричко, Кіцуне ти ж не прагнула допомагати.
— Досить! Він не виросте, Інь. Це обманка. Судячи з усього, лис з’явився тут нещодавно, тому його й не бачили раніше.
— Обманка?
— Так. Я не знаю, скільки кіцуне ще залишилося, але є демони, які можуть змінювати свою подобу, роблячи себе молодшими. Я можу приймати тваринну форму, а є кіцуне, які не здатні на це, зате можуть ставати дітьми, приховуючи себе. Діти пахнуть інакше, тому демони, які слабші або позбавлені сил, перетворюються на дітей. Вочевидь, цей лис не до кінця змінив зовнішність і попався.
— І як ти збираєшся йому допомогти?!
— Я піду туди. Я знайду його без проблем — у таких, як він, дуже солодка енергія. Я звільню його й приведу сюди.
— Ти збожеволіла?! — Інь грюкнув кулаком по столу. — Ти чула про новий заповіт?
— Ні.
— Нелюдей будуть знищувати! Усім буде байдуже, тебе вб’ють, і жодна маскування не допоможе!
— У такому разі…
Кіцуне зняла одяг, без краплі жалю вирвала все своє волосся, переодяглася в зручне вбрання, потім узяла ніж і почала збривати шерсть із хвоста. Інь та Мін дивилися з роззявленими ротами. Мисливець почав сумніватися у своєму виборі — пов’язати життя з такою егоїстичною й бежевільною дівчиною. Та водночас він розумів: вона демон, і такі вчинки для неї логічні. Хай там як, мисливець боротиметься до останнього, бо любов до лисиці — хай і нелогічна — але сильна.
Не минуло й кількох хвилин, як волосся Кіцуне почало відростати, повертаючись до колишнього вигляду — білосніжного й довгого. Шерсть також відновилася. Дівчина стояла, сповнена рішучості. Її груди здіймалися від частого дихання, обличчя висловлювало тривогу, але змінювати рішення вона не збиралася.
— Інь, я піду й знайду його — з тобою чи без тебе. Можливо, він стане нашим союзником, а може — ворогом, але я повинна допомогти йому.
— Що ж, кохана, якщо ти цього хочеш, підемо разом. Я не заважатиму, але допоможу, якщо знадобиться.
Кіцуне підійшла до Іня, міцно обійняла його за плечі й ніжно поцілувала в шию. Потім, відступивши й помітивши збентеження Мін, сказала:
— Мін, іди до мудреців. Побудь там, доки ми не повернемося.
Дівчина кивнула, хоч і неохоче. Вона підійшла до брата, обійняла його й попрямувала до «Інтелектуалів», а закохані вирушили в дорогу.