Глава 49: Перевтілення

Мін, Кіцуне та Інь повернулися додому. Молодий мисливець і його дівчина були виснажені. Хлопець ще якось тримався, а лисиця ледве стояла на ногах. Мін допомогла Кіцуне лягти на ліжко й запитала:
— Кіцуне, тобі щось потрібно? Принести води чи їжі? Можливо, ти хотіла б прийняти ванну? Я б підготувала її для тебе.
— Дякую, Мін, нічого не хочу.
— Ти добре подумала?
— Так. Я відпочину і сама піду в душ, не завадило б змити з себе весь цей бруд.
— Добре, звісно. Тоді, коли будеш готова, я підготую тобі ванну, а поки піду на ринок — подивлюся для тебе одяг, щоб ти переодяглася і привела себе до ладу. А завтра ми вирушимо в сусіднє село — там якраз і перевтілемо тебе, — з усмішкою сказала Мін.
— Так, добре.
Кіцуне повернулася обличчям до стіни й миттєво заснула.
— Іню, тобі теж не завадило б відпочити й прийняти душ. Може, й тобі знайти якийсь одяг на зміну?
— Мабуть, — коротко відповів мисливець.
Мін переодяглася, взяла із собою сумку й відчинила двері. Її зупинив оклик брата:
— Мін.
— Так?
— Бережи себе, будь ласка. Я б пішов із тобою, але мені потрібно оберігати Кіцуне на випадок, якщо сюди хтось прийде.
— Не хвилюйся, Іню, поки що я нікому не потрібна. Але буду обережна, я ненадовго.
Мін зачинила двері й пішла на ринок. Навколо люди були розгублені, багато хто не виходив із дому, тому вибір одягу не зайняв багато часу. Обравши кілька вбрань для Кіцуне та Іня, дівчина поквапилася додому.
На той час закохані вже не спали. Сестра Іня підготувала одяг і ванну для Кіцуне:
— Ось, я не знаю твоїх смаків, тому обрала кілька кімоно для тебе й аксесуари. Це, звісно, не приховає тебе повністю, але переодягнутися потрібно.
— Дякую, Мін, — лагідно сказала Кіцуне й пішла до душу.
Вода була досить гарячою, але лисицю це не бентежило. Вона зняла з себе брудний одяг і занурилася у ванну, підігнувши коліна й спостерігаючи, як набирається вода. Її переповнювали думки й емоції про майбутнє, про стосунки з Інєм і про те, як усе може погано закінчитися. Але з іншого боку вона розуміла, що, окрім них, їй ніхто не допоможе.
Закінчивши купатися, лисиця взяла кілька вбрань і, вибравши одне з них, одяглася та вийшла з душу. Слідом пішов Інь.
Після того як усі привели себе до ладу, вони сіли обідати. Мін, мисливець та лисиця розмовляли про все, згадували хороші й погані моменти, сміялися й насолоджувалися миттю. Закінчивши трапезу, кожен зайнявся своїми справами: Кіцуне лягла відпочивати, Інь пішов тренуватися, а Мін узялася за прибирання дому та приготування вечері.
Настала ніч. Усі лягли спати й проспали до самого ранку — усе було спокійно.
Рано-вранці, коли сонце ще не зійшло, вони зібралися й вийшли з дому. Їхній шлях був недовгим. Мін йшла позаду й бурчала про те, навіщо так рано вставати — ринки в цей час зачинені.
— Тому що, Мін, нам потрібно бути максимально непомітними. Рано-вранці ніхто на ринки не ходить.
Сестра важко зітхнула й наздогнала брата з Кіцуне.
Діставшись до села, вони зупинилися біля входу. Перестрибнувши через ворота, дівчата та мисливець причаїлися за найближчою крамницею й стали чекати відкриття ринку.
Близько восьмої ранку крамниці почали поступово відчинятися. Мін з Інєм пішли за покупками, попросивши Кіцуне залишитися в укритті. Купивши кілька вбрань, брат із сестрою переодяглися й передали лисиці одяг:
чорні шкіряні штани, обтислий верх і накидку з великим капюшоном, що частково закривав голову й обличчя лисиці. Мін одягла ошатне зелене кімоно, а на Іні був скромний самурайський костюм.
Кіцуне подивилася на них і запитала:
— Чому б мені не вдягнути кімоно? І звідки взагалі це дивне вбрання?
— Тобі дуже личить, мила, — з усмішкою сказав Інь.
— Це одяг із-за кордону. Там така мода вже давно. Наша країна дотримується культурних звичаїв, і всі носять кімоно. А твій образ створює відчуття, ніби ти іноземка, — додала Мін.
— Але хіба це не привертатиме до мене зайву увагу? — запитала лисиця.
— Привертатиме. Але ми пофарбуємо твоє волосся, шерсть і змінимо зачіску — так ми приховаємо твою особистість. Ти будеш Мія з Америки, туристка. Ти ж любиш подорожувати.
— А якщо мене запитають про вуха й хвіст?
— Скажеш, що ти захоплюєшся косплеєм, а образ дівчини-лисиці — твій улюблений. Кіцуне, ти ж демон, не тобі ж не знати, як водити людей за ніс? — із посмішкою сказала Мін.
Кіцуне нічого не відповіла, лише знизала плечима.
— Ходімо, нам ще до перукарні потрібно.
Вони швидко зайшли до найближчої перукарні. У лисиці не було конкретних побажань, тож майстриня підстригла її на власний розсуд. Дівчина змінилася до невпізнання:
чорне волосся середньої довжини, злегка хвилясте; хвіст і вуха також були пофарбовані в чорний колір. Лисиця постала перед своїми в новому образі.
 

— Вау, тобі справді личить цей колір. Я впевнена, що тебе не впізнають, — радісно сказала Мін.
Поки сестра Іня сіла в крісло, щоб теж щось змінити, Інь не зводив погляду з коханої. Він підійшов і з ніжністю обійняв дівчину, а потім додав:
— Мені подобалася колишня Кіцуне — та небезпечна, руда демонка. Але й зараз ти виглядаєш чарівно, ніби справжня іноземка.
Лисиця поцілувала мисливця в губи на знак вдячності. Мін закінчила, низьким поклоном подякувала майстрині, і вони швидко рушили додому, поки жодне знайоме обличчя їх не помітило.