Глава 43: Остання ніч

Лисиця міцно обняла коханого, її дихання було прискореним, а тривожні думки не хотіли зникати. Їй не хотілося відпускати Іня, але вона розуміла, що іншого варіанта немає — інакше біди не оминути. Кіцуне знала, що на її пошуки вже відправили мисливців. Часу було мало, але пара опинилася досить далеко, що давало можливість хоч трохи насолодитися одне одним.

Лисиця відсторонилася від коханого, її очі блищали від сліз. Ін вирішив витерти сльозинку, яка скочувалася по ніжній шкірі демона. Мисливець повалив дівчину на землю й почав ніжно цілувати — так трепетно й повільно, немов насолоджувався кожним дотиком, кожною миттю поцілунку. На мить він відсторонився від лисиці, нахилився до її вуха і прошепотів:

— Кіцуне, я тебе хочу.

— Я теж, милий.

Їхні губи знову з’єдналися, але цього разу поцілунок був наполегливішим, жадібнішим, аж до втрати подиху. Ін опустився нижче, цілуючи шию та ключиці. Одним рухом він розкрив кімоно. Лисиця здригнулася від різкого жесту й одразу почервоніла. Мисливець поглянув на все тіло демона й жадібно стиснув її груди. Дівчина застогнала, прикусивши нижню губу.

Він ніжно пестив її соски, спускаючись все нижче. Його сильна рука ковзала по стегнах, час від часу стискаючи їх. Потім він розсунув дівчині ноги, збуджено подивився їй у очі й почав, наче демон, рухати язиком між її ногами.

Кіцуне, не стримавши емоцій, голосно застогнала. Її очі палали вогнем, а шерсть на хвості ставала дибки. Не витримавши, вона відштовхнула мисливця, застрибнула зверху, хитро усміхнулася, розірвала на хлопцеві кімоно й сіла на його член.

Ін обхопив її сідниці й почав допомагати їй рухатися, творячи разом із нею неймовірні речі. Їхній секс тривав годинами — пристрасний, жадібний. У них не було сил продовжувати, але вони не могли зупинитися.

Згодом пара видихалася. Вони лежали на холодній землі, але це їх мало хвилювало. Кіцуне підсунулася ближче до Іня, поклала голову йому на груди та сказала:

— Інью, за кілька годин настане ранок, і мені доведеться залишити тебе. Пообіцяй, що не шукатимеш мене і не підеш слідом.

Ін мовчав, але згодом відповів:

— Не хочу я цієї обіцянки… але я обіцяю.

На горизонті з’явилося сонце. Небо світлішало, зорі зникали десь у космосі, даючи йому місце. Кіцуне вдяглася, з тугою глянула на мисливця — і зникла.

Ін ще довго стояв, вдивляючись у далечінь. Він чекав, що лисиця знову з’явиться, що це лише жарт, але ні — Кіцуне не повернулася. З неба посипалися сніжинки.

— Як дивно… сніг? У наших краях він буває рідко. Що ж, мабуть, сама природа сумує… чи, може, Кіцуне…

Мисливець почав замерзати і, згорнувшись, поплентався додому. Там його зустріла сестра, яка раділа першому снігу, але Інню було не до веселощів. Він упав на ліжко. Мін підійшла до брата й обняла його. Вона нічого не сказала, розуміючи, що її слова зараз недоречні.

І все повернулося до звичного життя. Кожен займався своїми справами. Про Кіцуне більше не чути. Іннь трохи оговтався після розлуки й активно зайнявся полюванням — наближалися холоди, і треба було робити запаси. Село вкрилося снігом, що всіх дивувало, адже в СяоМао він майже не траплявся. Але це нікого не засмучувало — всі раділи снігу й приходу зими.

Що ж, можна було б закінчити історію на такій ноті, але наші герої не поспішають прощатися з вами, адже Імператор не заспокоїться, доки не отримає голову Лисиці…