Глава 42: Відвертість

Кіцунє поглянула на Іня з незадоволенням, адже цей вчинок був для неї дуже важким — вона не хотіла покидати свого коханого, не країну загалом, але іншого вибору не було.

— Іню, це не смішно, я справді можу нашкодити тобі, бо тепер без пожирання я не виживу. Так, моя сила стала в рази більшою, але я не безсмертна, і один неправильний рух — і я просто труп. Тому, любий, я хочу провести ці дні з тобою, десь далеко від села, у тиші, де лише відлунням лунатиме кожне моє слово тобі.

Інь підійшов до лисиці, міцно обійняв її і, не дивлячись у очі, сказав:

— Давай вирушимо на Павиний луг. Гадаю, птахи підтримають тебе в мить відкриття твоєї душі.

Кіцунє лише хитнула головою на знак згоди й ще міцніше обійняла хлопця.

У цей момент увійшла Мін:

— Ой, Кіцунє, ти пофарбувалася? — з усмішкою запитала Мін.

Кіцунє відпустила мисливця й рубіновими очима поглянула на Мін. Підійшовши до неї, лисиця взяла дівчину за руку, тяжко зітхнула й сказала:

— Мін, я тепер смертна, мій вигляд, який ти бачиш, — стан Чже.

— Чже? Що це?

— Довго пояснювати. Інь розповість тобі, коли повернеться.

— А ви куди?

— Я йду з країни, аби не накликати на вас ще більшої біди. Імператор дізнається, що я все ж жива, і відправить військо, щоб мене зловити. Ти знаєш, у нього скрізь є очі й вуха. За мою голову зараз нагорода буде значно більша. Я хочу провести кілька днів із твоїм братом, і більше, Мін, ти мене не побачиш. Я знаю, що вашій родині я завдала багато клопоту, болю й відчаю, але ти вірна сестра своєму братові й підтримуєш його, навіть якщо це нерозумно.

Кіцунє відпустила руку Мін і підійшла до Іня. Торкнувшись своєю рукою його руки, вони вклонилися дівчині й вирушили в дорогу до Павиного лугу.

Дійшовши до лугу, їх зустріли казкові птахи: павичі, які гордо походжали по своїй території. Побачивши непрошених гостей, вони одразу розпустили свої хвости й затрясли ними, ніби гіпнотизуючи пару.

— Ах, яка ж краса! — плеснула в долоні Кіцунє від захвату.

Закохані, тримаючись в обіймах, пішли далі шукати місце, де вони могли б побути в тиші й насолодитися одне одним, можливо, востаннє.

Кіцунє побачила невелике озеро й запропонувала Інью спуститися до нього. Вони підійшли до води й сіли біля неї. Кіцунє поцілувала мисливця, хлопець обійняв її за талію й повалив на землю. Закохані цілувалися так довго, що їхні губи набрякли й почервоніли від такого пристрасного поцілунку.

Ледь стримуючи свої бажання, лисиця все ж зуміла відсунути захопленого процесом мисливця, сіла в позу лотоса й сказала:

— Іню, скажи, ти не відмовишся від мене і не забудеш мене після того, що я тобі розповім? — опустивши вуха, промовила лисиця.

Мисливець ніжно підняв голову демона за підборіддя й з усмішкою сказав:

— Любая, що б ти мені не розповіла, я завжди залишуся з тобою. Невже ти сумніваєшся в мені?

— Знаєш, я ж не забула твій вчинок, коли ти кинув мене, рятуючи Мін, — надувши губи, сказала Кіцунє.

— Любая, я…

Лисиця перервала його одним лише поглядом і продовжила:

— Іню, я все чудово розумію, хоч це й підкосило наші стосунки, але я розумію, наскільки важкий вибір — між родиною та коханням. Я розумію, чому Мін так мене не злюбила. Я принесла вам багато проблем: через мене ви тікали, через мене один із вас міг загинути, вам доводилося не раз повертати з мертвих одне одного й мене також. Що ж, час розповісти тобі всю історію до нашої зустрічі, любий. А краще — якщо дозволиш, я можу показати тобі.

— Показати? Як?

— Я навчилася дещо, набувши Чже. Можу читати твої думки й навіть бачити їх самостійно, але також можу показати тобі і своє життя.

Кіцунє підійшла ближче до коханого, несміливо поцілувала в лоб, залишивши легкий слід вогню. Її знак на лобі засвітився, і образ лисиці зник перед очима Іня, змінившись на ту саму Кіцунє, але зовсім іншу — людянішу, крихку, з вогнем життя в очах. Ту, що раділа життю й жила без турбот.

Інь бачив один за одним змінювані образи — картинки з життя Кіцунє: як проходило її дитинство, радісне, у колі друзів; її перше кохання та гіркоту розставання, коли настав час долучатися до сімейної справи — полювати на нечисть, що ховалася в темних закутках людства.

Її родина була наймогутнішим кланом зі зловлення демонів і духів. Як виявилося, Імператор — рідний брат матері Кіцунє, але як він із мисливця став Імператором, спогади про це замовчували. Інь бачив кожне їхнє полювання, бачив перемоги й поразки лисиці. Дійшло й до спогаду про прокляття — тут Інь напружився, але продовжив дивитися.

У цей момент Кіцунє максимально намагалася показати йому все, аби відгородити його від подальших проблем, від незнання сутності демона. В її голові блукали думки: «Я почуваюся оголеною, відкриваючи йому двері в мою підсвідомість. Хто б міг подумати, що від цього стає так соромно, немов я стою оголена перед усіма. Але я повинна максимально показати Інью всю сутність, щоб він розумів, хто я така».

Мисливець дивився порожнім поглядом кудись удалечінь. У його зіницях було видно, як швидко перегортається життя лисиці, ніби він дивиться кіно у своїй голові. Він бачив життя Кіцунє і після прокляття — те, що вона робила зі смертними, як їла їх і поглинала душі. Від цього Іня трохи занудило, але він не заплющував очей.

Спогади обірвалися, і демон знову постала в тому ж образі.

Інь довго оговтувався від побаченого, але, протерши очі, обійняв лисицю так міцно, як тільки міг. Ні лисиця, ні мисливець більше не хотіли говорити — та й не потрібно було, бо в тиші набагато більше слів…