Глава 39: Немає гіршого ворога ніж родич

Кіцуне йшла впевненою ходою. Дівчина відчувала, що зовсім скоро зустрінеться зі своєю сестрою. У її голові промайнуло безліч думок: як же пройде ця зустріч? Чи буде все мирно, без битви, чи живою піде лише одна з них?

Погода була ясна, спів птахів трохи підбадьорював лисицю. У її серці жевріла надія, що сестри зможуть домовитися між собою.

І ось — дві рідні крові зустрілися поглядами біля одного села. Ін Лі неквапливо підійшла до демона. Зі строгим виразом обличчя вона оглянула дівчину, і на її губах з’явилася ледь помітна посмішка.

— Привіт, сестричко. Як поживаєш? — запитала Ін Лі.

Кіцуне не стала показувати, що, попри все, вона рада бачити сестру, і відразу перейшла до справи:

— Навіщо ти шукала мене?

— Як не гостинно, Кіцуне. Тобі ж цікаво, як я тебе знайшла? А втім, якщо ми перетнулися тут, значить, Інтелектуали тебе попередили. Обожнюю цих ельфів — грають подвійну гру : вдають із себе могутніх охоронців бібліотеки, а насправді допомагають усім, аби їх не чіпали. Але й до них колись прийде кінець — як і до вашого Цілителя.

— Що? Цілитель загинув? — широко розплющивши очі, запитала Кіцуне.

— Так. А ти думала, старий буде жити вічно?

Кіцуне уважно глянула на сестру. На її руках була засохла кров. Схопивши руку Лі, лисиця принюхалася. Обличчя демона перекосилося від люті, очі спалахнули вогнем.

— Що ти зробила з Цілителем?! — закричала лисиця.

— Убила. За наказом Імператора.

— Навіщо?

— Він відчайдушно намагався приховати інформацію про твоє місце перебування. Я не розумію, що ти зробила з цим старим, що він тебе прикривав. Але навіть із ножем біля горла він мовчав, хоча я впевнена — він знав. І я його вбила. Тепер він більше не зможе тебе лікувати.

— Як і решту людей...

— Ну, Імператорові не складе труднощів знайти іншого Цілителя.

— Чого ти від мене хочеш?

— Я? Нічого. Я просто виконую свою роботу — імператорського мисливця.

— А як же наша сім’я? Хіба ти не пожертвувала собою, своєю свободою, лише для того, щоб не вбивати мене?

— Послухай, Кіцуне, тоді я була молодша й наївніша. Я бачила, як ти сієш хаос серед людей, як пожираєш їхні душі. Я не для того пішла до Імператора, відмовившись від усього, щоб ти далі вбивала людей.

— Але я тепер інша. Я можу себе контролювати, і жертв стало набагато менше.

— Та вони все одно є, сестро. Я розумію — щоб підтримувати свою силу, ти мусиш це робити. Але нам, мисливцям, усе одно. Тигри теж виживають, пожираючи плоть, але якщо вони шкодять людям — ми їх знищуємо. Ти це чудово знаєш. Імператор пообіцяв мені свободу за твою голову. Мені не потрібні гроші — я просто хочу зняти кайдани рабства, які він на мене наклав.

Ін Лі зробила випад, готуючись напасти на Кіцуне. Лисиця стояла спокійно, лише дивилася на сестру з смутком. Вона не хотіла завдавати шкоди чи вбивати Лі, але розуміла, що сестра зробить усе, аби здобути свободу.

Побачивши, як дівчина витягла з-за пазухи кинджал, демон вирішила ще раз спробувати домовитися. Вона ніжно глянула на сестру й сказала:

— Ін, якщо ти так втомилася від примх Імператора, то чому не скинеш його? Невже ти справді зібралася битися зі мною лише кинджалом? Не думаю, що тобі вистачить швидкості навіть поранити мене. Давай разом скинемо Імператора. Я допоможу тобі звільнитися.

— О, як зручно! Щойно мова зайшла про твоє життя — ти вирішила допомогти мені? Не сміши! Де ти була десять років тому? Чому не прийшла звільняти мене тоді?

Не чекаючи відповіді, Ін Лі кинулася з кинджалом на Кіцуне. Лисиця встигла ухилитися й штовхнула сестру в спину, від чого та впала.

— Послухай, Лі, я не хочу з тобою битися. Ти ж розумієш, що сил тобі не вистачить, аби протистояти мені.

— Перевіримо!

Лі підхопилася на ноги й знову кинулася на лисицю. Бій був довгим. Кіцуне не зверталася до своєї сутності й не випускала кігтів, але, пропустивши удар, впала на землю. Відчувши пекучий біль і помітивши, як із рани тече кров, вона спробувала підвестися, але з кожним рухом кров лилася сильніше.

— Що за біда? Чому я не можу регенеруватися?

— Кинджал отруєний, сестричко, — з посмішкою сказала Ін Лі. — Ти справді думала, що я прийшла б до тебе зі звичайною зброєю?

Кіцуне зціпила зуби від болю й піднялася, хитаючись із боку в бік. Прикривши одне око, вона оголила ікла. Тримаючись за рану, через біль вона все ж обернулася й одразу кинулася на сестру. Не очікувавши, що Кіцуне зможе обернутися навіть із такою глибокою раною, Ін Лі пропустила удар. Гострі кігті розітнули її обличчя.

Лі закричала й упала на коліна, затуливши роздерте обличчя.

— Сука… І сили ще знаходиш, аби боротися! Здайся — ти довго не протягнеш із отрутою в крові! — вигукнула дівчина.

Важко дихаючи, Кіцуне відповіла:

— А це вже не твої проблеми. З такими-то ранами на обличчі ти теж довго не проживеш. Що будемо робити, сестро? Обидві на межі смерті. Один удар — і вирішиться, хто залишиться серед живих.

Ін Лі все ж знайшла сили піднятися, але Кіцуне не дала їй узяти кинджал. Набросившись, вона повалила Лі на землю й вгризлася зубами в її шию. Хапаючись за життя останніми силами, дівчина прошепотіла:

— Як би ти не боролася за життя… Імператор тебе знайде...

Тіло Лі обм’якло, очі потьмяніли. По щоці скотилася одна-єдина сльоза. Битва закінчилася перемогою демона, але лисиці не було радісно — лише туга. Їй довелося захищати себе ціною крові.

Кіцуне вже не могла прийняти людську подобу. Повільно, ледве переставляючи ноги, вона йшла додому, не озираючись на мертве тіло сестри. Діставшись дому, впала на землю без свідомості. Рана не загоювалася, кров продовжувала сочитися — життя повільно залишало її тіло.