Глава 37: Все стає на кола свої

Місяці пролітали один за одним; одне пора року змінювала іншу, всі забули образи, страхи й сумніви — і життя стало на свої круги.

Мін, яку жорстоко понівечив мисливець, проходила реабілітацію у Цілителя, який обережно загоював її рани. Кіцуне й Інь навідували її й приносили різні смаколики. Хоч сестра Іня не була особливо рада приходам демона, саме завдяки йому мисливець зміг відшукати її, а лисиця безжально розправилася з кривдником, покаравши по заслугах. Мін не залишалося нічого іншого, як змиритися з присутністю Кіцуне. Що ж до пари, між ними й досі витав холод, але обидва нічого не могли з собою вдіяти — обоє втрачали голову один через одного. Міхаеля покарала місцева охорона — його заарештували; до чого це призведе — ніхто не знав, адже для імператора вони всі вже були мертві. Проте справи місцевої охорони були імператорові відомі.

Усе було зам'ято: для жителів СяоМао Кіцуне наче не існувало — всі забули про демона. Смерть молодого мисливця й його сестри стала місцевою легендою, яку розповідали туристам.

Інтелектуалів і надалі не дуже любили, але все одно йшли до них по допомогу. Усе втихло; ця тиша не давала спокою лисиці — вона відчувала, що за тишею насувається буря, яку буде важко зупинити. Демон виявилася права, але все відбудеться пізніше, ніж могло б статися.

Одного ранку Мін повернулася додому — вся щаслива, але водночас засмучена тим, що їм усім доводиться далі ховатися далеко від рідного дому. Її радісно зустріла Кіцуне, обійнявши Мін міцно:

— Обережно, демон, що з тобою сталося? — здивовано спитала Мін.
— Нагло? Пробач, я рада, що ти на ногах, — усміхнулася Кіцуне.
— Чому б мені не стояти? Цілитель мене вилікував, і я сильніша, ніж була раніше. Де Інь?
— Він незабаром повернеться, пішов за продуктами.
— Зрозуміло. По дорозі я назбирала ягід, тож приготую з них щось солодке — не хочеш допомогти?
— Я не вмію готувати. Демони не готують.
— Ах так, зовсім забула — ви ж тільки й умієте, що поглинати.
— Мін, не починай цю тему, ми ж наче все з'ясували; я, як не дивно, врятувала тебе від смерті.
— А я, здається, не видала про тебе інформацію Міхаелю.
— Та? Давай поміряємося, хто кого більше врятував? Ти, крім того факту, що я демон, нічого не сказала.
— Упевнена?
— А що? У тебе ще якась інформація?
— Є. Я багато чому навчилась, нишпорячи по бібліотеках у мудреців.
— Цікаво — самі дали доступ до книг чи ти пробралася, поки вони спали?
— Вони не сплять, якщо ти не в курсі. Сами дали...
— Дволикі створіння!!!
— Ой, Кіцуне, не забувай, що вони нейтральні й допомагають усім, хто потребує їхньої допомоги; навіть якщо Інь захоче дізнатися, як швидко тебе вбити, вони дадуть йому цю інформацію — а коли ти прийдеш до них наступного разу, скажуть про це вже тобі, тим самим оберігаючи.

Кіцуне закотила очі. Їхню розмову перервав Інь, який зайшов з мішком продуктів; побачивши Мін, він кинув мішок на підлогу й кинувся їй в обійми.

— Я радий, що ти в порядку, Мін. Ви тут не сварилися без мене?
— Ні. Я хочу примусити твою дівчину допомогти мені з приготуванням. Але демони не готують, а їй доведеться, якщо хоче бути з тобою.
— Сестричко, я допоможу; Кіцуне навіть яйця не зварить, що вже говорити про допомогу в твоїх шедеврах, — усміхнувся мисливець.

Кіцуне сіла на сусідній стілець і почала спостерігати за процесом: кухня наповнювалась чудовими ароматами — м'яса, риби, прянощів і десерту. Незабаром страви подали на стіл. Мін штовхнула тарілку лисиці:

— Спробуй, або демони не їдять людської їжі?
— Мін, припини дорікати мені тим, що я демон. Я їм людську їжу, — відповіла Кіцуне.

Вона відрізала шматок соковитого м'яса й скуштувала; смакуючи страву, лисиця промовила від задоволення й досить швидко порожніла тарілку. Мін, спостерігаючи за цим, почала сумніватися в кровожерливості Кіцуне — в ній були людські емоції. Закінчивши трапезу, всі розійшлися по кімнатах у очікуванні наступного дня — такого ж спокійного, простого, сімейного і буденного.

Тим часом у палаці Імператора...

У двері тронного залу пролунав стук. Дочекавшись дозволу ввійти, ІнЛі опустила очі вниз і підійшла до Чана; низько поклонившись і чекаючи дозволу заговорити, промовила:

— Імператоре, я відчуваю Кіцуне.
— Що? Як? Вона ж мертва!
— Ні. Сьогодні вранці я гуляла нашими лісами й вловила слабкий слід.
— У яких лісах ти була?
— В тих, що ведуть до дому Цілителя.
— Хмм... Дорога Лі, цього старого залишаю тобі: вивідай у нього інформацію; якщо буде потрібно — погрожуй, а якщо не зрозуміє — вбий. Чорт, що ж у тій лисиці й у тому хлопцеві такого, що важливі люди їм настільки прагнуть допомогти? Я не сперечаюсь: проти чара лисиці важко встояти, але все ж не думаю, що таке потужне знаряддя може зачаровувати, нічого для того не роблячи. Іди й дізнайся все!
— Так точно, пане...

ІнЛі поклонилася й вирушила до Цілителя.