Глава 36: Де ти Мін?...

Повернувшись додому, Інь не знайшов своєї сестри; його кинуло в холодний піт, охопила злість — мисливець, якому він не надто довіряв, міг нашкодити сестрі. Схвативши лисицю за руку, вони миттєво опам’яталися й попрямували в бік будинку Міхаеля. У будинку не було ні Мін, ні мисливця; слідів нещодавнього перебування також не знайшлося — ні брудного посуду, ні заправленого ліжка, нічого, що могло б вказати на те, що сестра була тут нещодавно.

— Чорт, де ж вона? Через наші забави я зовсім не звернув уваги на те, що Мін залишилася без нагляду!!! Кіцуне, ти можеш відчути її? — спитав Інь.

— Я що, собака, щоб шукати по сліду? — невдоволено рявкнула лисиця.

— Пробач, я не хотів тебе образити, але ж ти можеш відстежити людину по її енергії?

— Звісно можу. Добре, хоч із Мін у нас не все ладиться, особливо після того, що сталося між нами, але вона твоя сестра, тому я не маю права відмовляти.

Кіцуне встала у середину кімнати й оглянулася, обдивившись все своїм пронзливим поглядом; вона намагалася помітити хоч щось, що вкаже їм шлях до Мін або дасть підказку, де можна знайти сестру. У кімнаті було багато переплетених енергій — від енергії нещодавно вбитих тварин до присутності Міхаеля та Мін. Енергія сестри була дуже слабкою, і лисиці це не сподобалося.

— Інь, я бачу її енергію, але вона слабка; не можу розгледіти, куди вона прямує. Енергія Мін наче заплуталася серед інших скупчень, тож я не можу зрозуміти, виходила вона з цього дому до нашого приходу чи ні.

— А Міхаель?

— Міхаеля я бачу чіткіше, ніж Мін, але він ніби й не виходив з дому.

— Ти можеш спробувати знайти слід?

— Ох, ти знову прирівнюєш мене до собаки? Інь, будь ласка, підбирай вислови; я ж не тварина, я — людина, — закотила очі Кіцуне.

Демон прийняла свій лисячій образ, трохи нахилила голову вперед, ніби винюхувала енергію, яку бачила. Очі спалахнули вогнем, її спокійне вираження морди змінилося оскалом.

— Що? Що ти відчуваєш? — запитав Інь.

— Я точно не знаю, але їхні сліди ведуть під сам будинок. Я бачу Мін, але вона не тут — вона десь поза будівлею; вона в небезпеці, Інь. Міхаель стоїть поруч із нею, він не зв’язаний — він її катує.

— Ох ти покидьок!!! Що йому від неї потрібно? Я думав, він на нашому боці! Який же я дурень, що не помітив очевидного.

— Не коріть себе, Інь! Ми дізнаємося, що Міхаелю від неї потрібно, а потім вирішимо, що робити з мисливцем. Ходімо, нам треба поспішати!

— Ти не розумієш, Кіцуне: я, як старший брат, маю оберігати її від усього; я дав обітницю батькам, що з нею ніколи нічого не станеться.

— Навіть переді мною?

— Навіть перед тобою. Якщо ти становитимеш для неї небезпеку, я з гіркотою, але вимушений буду вбити тебе. Хоч сподіваюся, до цього не дійде.

— Тобі не здається, що ти осліп від любові до сестри?

— Тобі не зрозуміти, у тебе немає сім’ї!

— Не маєш? А Лі — це не моя сім’я?

— Вона тебе зрадила!

— І ти також! Але я не переставала тебе любити, навіть після твого вчинку!

Інь замовк, розуміючи, що досі винен перед лисицею, а тут ще й Мін у небезпеці. Його гризло почуття безвиході: допомагаєш одному, підірвавши довіру іншого не менш дорогої людини. Інь встав, міцно обійняв лисицю за шию і виголосив:

— Часу мало, веди!

Кіцуне посадила Іня на спину, і вони як куля помчали рятувати сестру. Лисиця бігла довго; нарешті сліди енергії обірвалися біля старого покинутого будинку.

— Здається, вони тут, — сказала Кіцуне.

Інь зістрибнув зі спини демона і приклав палець до губ, показуючи, що треба бути тихо. Пара зайшла в глухий, у будинок; навколо панувала  темрява. Кіцуне освітлювала шлях, але намагалася не видати себе й мерехтіла, немов вуглинка на ледь тліючому вогнищі. Іню та лисиці довго не довелося шукати дівчину: в кінці коридору пролунали пронизливі крики.

— НІ!! ПРИПИНИ!!! Я думала, між нами щось є, а ти лише втирався в довіру, щоб вибити з мене все про Кіцуне?! — кричала Мін.

— Дурна, на що ти сподівалася, довірившись мисливцю? Те, що в будинку висять голови тварин, — лиш прикриття для таких, як ти! Я мисливець на демонів і іншу нечисть, яка не заслуговує життя на Землі! Ці створіння вирізали всю мою сім’ю, і я поклявся винищити їх як худобу; я дав слово вмираючій матері! Ти б не висіла тут зв'язана якби одразу розповіла мені про Кіцуне. Та тварина має здохнути! Але не переймайся, я не працюю на Імператора — в мене свої цілі. На відміну від твого брата, від мене більше користі! Пф... Сміхотворний пародій на героя!

— Не смій так говорити про мого брата! Я нічого не скажу!

— Ох ти яка! Наскільки я знаю, ти не любиш цього демона, то чому б тобі не розповісти мені про її сильні та слабкі сторони?

— Бо її любить Інь!

— Ти така віддана брату? Але заради нього ти йому не скажеш, що так само віддана ти, дорога Мін, — усміхнувся мисливець.

— Замовкни! — плюнула Мін у обличчя Міхаелю.

— Ах ти, гидко! — проричав він.

Хлопок — у Мін потекла струмка крові з губи.

У розмову втрутилася лисиця:

— Пф... Який ти, до біса, чоловік, якщо піднімаєш руку на дівчину? «Мисливець на демонів», кажеш? Не пригадую, щоб ти не рвав на шматки свою сім’ю!

— Ти?! Здохни!!!! — рвонув Міхаель і кинувся на Кіцуне, але та спритно ухилилася від його спроб поранити її.

— Ха-ха-ха, дурень!!! Уявив себе героєм, а навіть вбити мене не можеш! — засміялася лисиця.

— Мовчи, тварюко!! Ти здохнеш зараз!

Поки мисливець і лисиця билися, Інь непомітно підкрався до сестри, звільнив її, підняв на руки і так само безшумно виніс з будинку. Укрившись неподалік від покинутого будинку, молодий мисливець обробляв рани сестри; його очі наповнилися сльозами. Мін не промовила ні слова, і Інь не наполягав на розмові, розуміючи, що сам винен і що сестрі потрібно час, щоб забути те, що сталося.

За півгодини перед Інем і Мін з’явилася Кіцуне. Оглянувши дівчину, вона нічого не сказала; повернувшись до мисливця, промовила: