Глава 35: Під місячним сайвом

Усі страхи й тривоги вже позаду. Під місячним світлом знову відбулася зустріч. Хай їхнє кохання всупереч усьому, та ніхто з них не втрачає надії. Місяць освітлював стежку в лісі; лисиця, весело сміючись, манила поглядом, заманюючи Іня у лісову млу, блимаючи грайливими хвостами.

— Стій, ти куди?! — сміючись, спитав Інь.

— Іди за мною, коханий мій.

Наче під гіпнозом кохання, слухняно мисливець ішов за лисичими слідами. Повіяло вологістю й прохолодою. Місяць освітив чудовий краєвид: безмовний ліс і тиша — лише тихо дзюркотів струмок біля водоспаду. Очі Іня сяяли не гірше, ніж у лисиці; він був у передчутті ночі й чекав від неї пристрасті. Демон, весело сміючись, манила його — і раптом зникла з поля зору мисливця. Інь озирнувся навколо, але Кіцуне ніде не було.

— Кохана, ти де?

— Знайди мене, якщо зможеш, — тихо промовила Кіцуне.

Інь, усміхнувшись набік, немов полюючи на здобич, почав шукати дівчину. Кіцуне лише продовжувала сміятися, подаючи підказки, де вона. Немов звір, стрибаючи з гілки на гілку, вона плутала свого коханого. Але й тут мисливець показав свою майстерність: помітивши лисицю за одним із дерев, він спритно опинився в неї за спиною. Побачивши, що Іня поруч немає, вона обернулася — і тут же повалила хлопця на землю. Жартуючи, вони клубком скотилися вниз до водоспаду, голосно сміючись.

— Може, скупаймось під цим водоспадом? — запитала Кіцуне.

— А ми будемо там голими? — усміхаючись, сказав мисливець.

— Авжеж, милий. Роздягайся.

Дівчина зняла з себе кімоно. Її тіло, немов дзеркало, відбивало місячне світло. Рудувате волосся ніжно спадало на плечі й сором’язливо прикривало груди, розпалюючи уяву мисливця. Довгий хвіст, мов змій, звивався, показуючи струнку спину та стегна. Демонеса поманила пальчиком і зайшла у воду. Стоячи цілком оголеною, вона не змусила Іня довго чекати — зірвавши з себе одяг, він поспішив до дівчини. Обійнявши її міцно, вони, немов у танці, почали пестити одне одного.

Інь кінчиками пальців ковзав по вигинах демона, торкаючись чутливих місць. Кіцуне тихо стогнала від насолоди. Їхні тіла злилися воєдино, крики пристрасті луною розходилися довкола. Прикривши їй рот, щоб не кричала, Інь ніжно й несміливо насолоджувався дівчиною.

Їхня ніжність переросла у пристрасть — вона стала дикою, невгамовною. Кіцуне, не стримавши своєї звіриної сутності, вчепилася кігтями в спину Іня. Той зойкнув від болю, але не зупинився. Він шалів від неї — вона була, як п’янкий напій, якого хочеться знову і знову. Кров стікала по його спині, але він не звертав на це уваги, продовжуючи свій шалений танець кохання.

Лише з появою сонця все скінчилося. Щасливі, вони лежали на землі в обіймах і дивилися на світанок.

— Це була незабутня ніч. Чому в нас зараз усе так? Чому ми не можемо надихатися одне одним, а ночі стали такими дикими, ніби це остання ніч у нашому житті? — спитав мисливець у демона.

— Не знаю, Іню. Мені й самій цікаво, чому так... Але хіба тобі від цього зле? Ми так прагнемо одне одного, що кров закипає.

— Мені подобається це відчуття, — з усмішкою відповів хлопець.

Інь несміливо поцілував дівчину. Вони одяглися й рушили додому.
Мисливець так захопився своїми невгамовними бажаннями, що зовсім забув про те, що його сестри не було вдома вже кілька днів. Занепокоєний, він намагався заспокоїти себе думкою, що з Мін усе гаразд — адже вона з Міхаелем.
«Напевно, загуляли», — подумав Інь, узяв Кіцуне за руку, і вони продовжили шлях додому.