Глава 34: Залишок з минулого

Минуло три місяці після останніх подій, але якась сіра пелена все ще лежала на душі в Іня та Кіцуне.
Лисиця не могла забути зраду мисливця: щоразу вона прокручувала в голові момент, коли спини віддалялися за дверима, залишаючи її саму. Вона не могла пробачити собі ту лють, з якою майже позбавила життя свого коханого.

Інь також не міг позбутися похмурих думок — почуття провини й страху, що колись їхнім стосункам настане кінець. Мисливець бачив, на що здатна його кохана.

Між парою панував певний холод, але водночас їхні почуття знову спалахували, коли вони були поруч. Їхній зв’язок не розірвався — навпаки, став ще міцнішим. Страх втрати породжував у них незвичайне відчуття важливості. Він лякав і водночас збуджував — усвідомлення того, що хтось із них може вбити іншого, зводило їх з розуму. Вони насолоджувалися цією небезпекою між собою. Їхні ночі ставали дедалі пристраснішими — вони бажали одне одного так сильно, ніби кожна ніч могла стати останньою.

Мін більше відкрилася Міхаелю, і між ними зав’язався власний роман. Те, як мисливець допомагав її братові, не могло залишити дівчину байдужою. Мін часто не з’являлася вдома — Інь не дуже переймався, адже довіряв світловолосому мисливцеві.

Імператор забув про Кіцуне та Іня, гадаючи, що вони давно мертві. Один із його слуг бачив, як Кіцуне розривала молодого мисливця кігтями. Про цю новину Кіцуне дізналася випадково, коли полювала разом з Інем. Проте і ця пара, і Мін із Міхаелем намагалися не потрапляти людям на очі, щоб не видати себе.

Але як би вони не намагалися забути, залишки минулого назавжди оселилися в їхніх душах. Воно залишило пляму між їхніми стосунками, і все пережите знову спливало в страшних снах кожного.