Глава 31: Поглинута темрявою

Інь і Михаель достатньо віддалилися від палацу; переконавшись, що за ними не стежать, молодий мисливець опустив лисицю на землю. Кіцуне стояла й люто дивилася на Іня: в її очах ховалися образа й водночас біль за вчинок людини, яка була їй небайдужою.

Кіцуне повільно перевела погляд на Михаеля:

— Відпусти мене, мисливцю! Зніми ці кляті кайдани.
— А ти не втечеш? — запитав Михаель.
— Відпусти — і перевіриш!

Михаель хмикнув, з кривою посмішкою на обличчі підійшов до демона й зняв із неї кайдани. Кіцуне потерла зап’ястя й стала чекати подальших дій від мисливців.

— Кіцуне, ти даси мені шанс усе виправити? Я доведу тобі, що мені можна довіряти, — промовив Інь, підходячи до демона.
— Не підходь до мене! Я навіть чути твій голос не хочу. Ти зрадив мене, залишивши там одну з тими мисливцями. Інь, ти не можеш уявити, що я тоді відчувала, коли сиділа в тій пастці й дивилася вам услід, як ти виводив сестру з дому. Ідіть своєю дорогою, а я — своєю. Нам більше немає про що говорити.

Кіцуне з подихом вітру зникла з очей. Тим часом у палаці...

— Що?! Кіцуне втекла? Як? Хто насмілився її звільнити?! — розлючено підвівся з-за столу Імператор і вдарив по ньому рукою.
— Ваша Величносте, прошу вибачення, але, гадаю, це мисливець її визволив, — тремтячим голосом промовив вартовий.
— Ти ще маєш нахабство щось говорити? Через тебе мисливець зміг визволити демона! — ВАРТА — КАРАТИ!
— Але, Імператоре...
— Я сказав: КАРАТИ!

Варта схопила чоловіка й відтягла його, грюкнувши дверима.

— Тінь, підійди!
— Так, мій володарю, — тихо відповів самурай.
— Які в нас є ідеї, щоб повернути цю бісову тварюку до нас?
— У сусідньому селі є відьма; вона працює з темними силами. Я можу попросити її знайти Кіцуне. Але, володарю, що їй із нею зробити?
— Нехай оберне її на те, чим вона є насправді. Хай цей демон втратить розум. Я хочу, щоб моя небога стала слухняною машиною для вбивств. Та відьма зможе це зробити?
— Так.
— Тоді дій!

Самурай вирушив до сусіднього села на пошуки відьми. Діставшись її дому, Тінь став розпитувати місцевих про неї; один із них показав, де вона живе. Тінь увірвався до оселі старої. Пані Лауна сиділа в кріслі біля каміна й читала свої гримуари; неохоче піднявши очі, вона оглянула чоловіка з ніг до голови й усміхнулася. Самурай зрозумів, що вона знає, навіщо він прийшов. Лауна підвелася, підійшла до полиці, взяла пляшечку зілля й випила його. Навколо відьми закрутився зелений дим, і її образ змінився — перед самураєм стояла прекрасна дівчина. Не промовивши ні слова, вона зникла.

Тим часом Кіцуне сиділа на землі десь глибоко в лісі. Почувши шурхіт, вона підвелася:

— Інь, я знаю, що це ти, — холодно сказала вона. — Я все сказала — іди!

Інь вийшов із укриття. Щойно мисливець збирався заговорити, як її закрутив густий зелений туман.

— Кіцуне, що відбувається?

Демон нічого не бачила, лише чула далеким відлунням:

— Ти забула, хто ти? Я тобі нагадаю: ти — лютій демон, що знищує все на своєму шляху. Ти потонула в любові, і вона тебе зробила слабкою. Ти втратила силу, закохавшись у смертного. Згадай, скільки болю він тобі завдав! Відчуй смак зради, згадай усе! Я бачила, як він пестив іншу! Ти втратила себе через кохання. Ти не потрібна цій людині, якщо він віддав перевагу іншій!

Відьма навіяла низку спогадів — тих, що були, і тих, яких ніколи не існувало. Лють накрила демона, пронизуючи кожну клітину її тіла. Біль затуманював розум, змушуючи вірити в те, чого не було.

Інь відчайдушно кинувся в туман. Він бачив, як очі Кіцуне наповнюються люттю, як по її щоках течуть сльози відчаю й зради. Він не знав, що відбувається, але міг здогадатися. Кіцуне з криком відштовхнула мисливця, і її обличчя змінилося.

 Хвости стали пухнастішими, від яких виходило холодне крижане світло. Одяг демона перетворився на щось готичне. Очі були зав’язані щільною тканиною. Одним рухом руки Кіцуне відкинула Іня від себе. Потім знову ехом пролунав голос:

— Твоя кохання помре разом із тобою. Ти сліпа, але твої почуття сильніші за зір. Неси хаос по землі! Убий усіх, хто завдав тобі болю! Підкорись волі Імператора — і він винагородить тебе!

Туман розвіявся. Кіцуне стояла, ворушачи хвостами; на її обличчі з’явилася хижa усмішка. Демон повернулася в бік мисливця:

— Інша, значить?
— Ні, Кіцуне, це марення! Що з тобою, кохана? Послухай мене, прошу!

Не давши мисливцеві сказати ні слова, демон із посмішкою прошепотіла:

— Я заберу те, що тобі дороге. Ти зрадив мене — отже, немає сенсу панькатися.

Кіцуне за мить зникла...

— Мін! Ні! Чорт, вона йде до неї!

Інь миттєво побіг у бік села, де тимчасово перебувала його сестра. Мін саме готувалася до сну, коли у вікно влетіла Кіцуне. Демон стояла, не виявляючи емоцій, і мовчки дивилася на сестру мисливця.

— Привіт, Кіцуне. А де Інь? Усе обійшлося вдало?

Мін обернулася до демона — і завмерла від страху:

— Кіцуне... що з тобою?

Лисиця не сказала ні слова. Швидким рухом руки вона провела по животу Мін, розрізавши ніжну шкіру. На підлогу капали алі краплі крові. Мін здригнулася від різкого болю, що пройшов крізь усе тіло, і, впавши на коліна, схопилася за криваву рану. Світ у її очах потьмянів... Останнє, що вона побачила, — це постать демона, який віддалявся, і переляканий погляд брата, що саме вбіг до хати.

— Мін, прокинься! Сестричко! Чорт, багато крові, потрібна термінова допомога!

Інь підбіг до Михаеля, який був неподалік:

— Михаелю, клич цілителя й мудреців, Мін помирає!
— Що? Що сталося?
— Потім поясню, швидше! Я спробую хоч якось зупинити кровотечу!