Глава 22: Вовча Гора

Вовча Гора — віддалене від цивілізації місце, наповнене дикою природою та тваринами. На цю територію майже не ступала людська нога, через що природа тут виглядає чарівно, а тварини дружелюбні, адже вони не знають, що таке небезпека. У центрі величає висока та масивна гора, в якій за легендою живуть золоті вовки. Ці створіння вважаються магічними, бо можуть виконати одне твоє бажання, лише подивившись тобі в очі. Але ці вовки — свого роду злі духи, бо виконують першу ж думку людини, яка прийшла в голову. Через це часто виникав хаос: виконувалося все, про що людина могла подумати при зустрічі з вовком. Відтоді гора називається Вовчою, адже, за легендою, вовки ніби ще живуть тут.

Нарешті Інь дістався гори. Він поклав Кіцуне на землю, а сам пішов шукати місце, де можна було б сховати демонесу до прибуття мудреців. Через деякий час молодому мисливцеві вдалося знайти хороше укриття для лисиці. Це було невелике заглиблення у самій горі, невелика печера, схожа на місце, де раніше жили вовки. Інь відніс туди демона, дав їй води та їжі, закрив заглиблення листям, щоб випадково ніхто не натрапив на Кіцуне, а сам рушив до мислителів.

Ближче до ночі молодий мисливець був у мудреців. Розповівши про все, Інь попросив допомоги чи рішення проблеми. Мерн задумливо почухав потилицю, а потім додав:

-Охохо, ну ти вмієш вплутуватися в ситуації, з яких, по суті, немає виходу, але мені такі загадки подобаються. Ти будеш здивований, але я знаю, як допомогти. Ти сам відправишся у безодню і виведеш звідти Кіцуне, а ми в свою чергу охоронятимемо твоє тіло та тіло демона. Я проведу певний обряд, хоча можуть бути побічні ефекти.

-Які?

-Ваша зв’язок може зміцнитися і стати сильнішою або ж обірватися, і лисиця забуде про тебе. Якщо зв’язок зміцниться — її вже не розірвати, а якщо обірветься — ти можеш загинути, бо Кіцуне тебе з’їсть і не згадає, що між вами щось було або є.

-Я готовий до будь-яких наслідків.

-Тоді, Інь, веди нас до демонеси.

Інтелектуали зібрали все необхідне для обряду: захист, їжу, воду для себе, Кіцуне та Іня, щоб підтримувати їх життєздатність. Хлопець глибоко зітхнув і разом із кланом вирушив до гори.

-Ох, бідняжка, жива і водночас мертва. Інь, зараз твій демон переживає сильний стрес, чим довше вона перебуватиме в такому стані, тим більше виснажується її тіло, бо воно намагається підтримувати життєздатність і не втратити зв’язок із душею. Ти опинишся в такому стані теж, я введу тебе в нього і відправлю у безодню. Ти повинен знайти лисицю та визволити її, а потім повернутися у своє тіло, не забувши повернути душу Кіцуне. Впораєшся?

-Так.

-Тоді поклади Кіцуне на землю і ляж поруч із нею, візьми її за руку.

Інь обережно взяв дівчину на руки і поклав горизонтально на землю, сам ліг поруч, взяв її за руку, закрив очі і почав чекати. Клан обвів навколо парня та дівчини червоним крейдою, намалювавши коло, потім посипав синім порошком, а мисливця облив чорною рідиною, намалювавши на лобі чорний зафарбований круг, що означав зв’язок із безоднею, додав на тілі кілька ієрогліфів та рун. Потім Мерн і його мислителі почали обряд.

Коло заіскрилося, піднявся вітер, тварини розбіглися хто куди, і за мить Інь уже був у безодні. Тіло мисливця стало більш в’ялим, шкіра поблідла, куточки рота опустилися. Один із мислителів підійшов перевірити хлопця, потім сказав:

-Інь уже там, його тіло холодне, мов лід.

-Відмінно, все добре спрацювало, – сказав Мерн.