Глава 17: Вона монстр, а не людина

Кіцунe принесла Іня і Мін до їхнього дому, нахилившись, мисливець та його сестра спустилися зі спини демона:

— Інь, я чекаю пояснень! Що це? — вказуючи на лисицю, запитала Мін.

У розмову вирішила вступити лисиця, звернувшись у людський образ:

— Мін, не сердься на брата, він все-таки заступався за тебе, відстоюючи твою честь.

— Честь, кажеш, відстоював? Я бачу, як він відстоював її, допомагаючи тобі, демон. Що ти за гидка лисиця, можеш знати про честь? Ти хоч раз щось робила чи не робила по совісті? Через твою появу Імператор не відстане ні від мене, ні від брата. Ти скористалася його добротою для своїх цілей, щоб що? Як же казав Інь, а точніше, «жити нормально»? Ти можеш і заживеш нормально, а ми — ні. І чим тільки він думав, зв’язавшись із тобою? Кіцунe, вали туди, звідки прийшла!

Підійнявши невеликий камінь, Мін кинула його в лисицю, розбивши їй лоб. Кіцунe прикрила один око від болю, щоб кров не потрапила в очі.

Підійшовши ближче, демон присіла, глянувши Мін у очі, сказала:

— Тобі страшно, боляче і образливо, але за кого ти більше переживаєш: за себе чи за свободу брата? Не думаю, що ти так сильно хвилювалася за його свободу, як за те, що сталося.

— Дурепо, не смій вмикати свої демоничні штучки, щоб виставити мене в такому світлі, ніби я хвилююся лише за себе!

— А хіба ні? — з усмішкою сказала лисиця.

— Кіцунe, не лізь до сестри! — наказним тоном сказав мисливець.

Дівчина встала з присіду і відійшла від Мін, потім, подивившись на Іня, додала:

— Що далі, Інь?

Мисливець подивився на свою сестру; її вигляд змушував Іня засмучуватися і відчувати провину за те, що сталося. Він ніби стояв між двома вогнями, не знаючи, що робити. Інь не хотів завдавати болю демону, але також не міг жертвувати своєю свободою і сестрою. Вперше за довгі роки мисливець дістав сигарету, обперся об свій дім і закурив.

— Інь, ти ж не куриш, звідки у тебе сигарета? — здивовано запитала Мін.

— Не курю, але кілька штук приберіг на такий випадок, залишив на пам’ять про батька. І ось випадок настав, коли я дійсно не знаю, що робити.

— Та що тут знати? Вбий демона — і все владнається. У нас ще є час. Навіщо ти захищаєш цю лисицю?

— Тому що вона людина, а я захищаю людей.

— Людина? Інь, вона тобі зовсім мозок запудрила? Яка Кіцунe людина? Вона монстр! Подивись на неї: лисині вуха, хвіст, перетворюється на тварину — хіба так може людина? — вказала на дівчину Мін.

У цю розмову втрутилася Кіцунe:

— Послухай, Мін, я розумію, що через мене у твого брата і тебе проблеми, але ми можемо спробувати все вирішити. Якщо ні — я сама добровільно здамся Імператору.

— Ох, демон, праведну з себе робиш? Ти ще тут? Вали вже! Не я, не мій брат, ніхто інший не допоможе тобі!

— Я змогла їй допомогти, — докуривши сигарету, сказав Інь.

— Допомогла? Як?

— Вона навчилася самоконтролю і тепер може контролювати себе.

— Ти віриш, що вона зможе так постійно? Це ж демон, бездушний монстр, який вбиває і поглинає, не знаючи контролю, любові, болю, жалю, абсолютно ніщо!

Поки Мін і Інь з’ясовували стосунки, Кіцунe зникла з поля зору. Вона якнайшвидше дісталася до лісу, сівши на своє улюблене місце біля річки, почала обдумувати все почуте. Обміркувавши, вона вирішила покинути село Сяо Мао і облаштуватися десь інакше, у місці, де ніхто не знає про її існування, а люди навколо просто думатимуть, що у неї дивні звички, помічаючи її особливості, що не змінюються при перевтіленні.

Кіцунe піднялася з каменя, на якому сиділа, подивилася в бік міста, з легкою усмішкою подумала про себе:

«Сподіваюся, Інь, ти зможеш вирішити свою проблему, коли я взагалі зникну, але принаймні, можливо, від тебе відстануть, дізнавшись, що мене тут зовсім немає. Пробач, що не змогла допомогти».

Очі Кіцунe заіскрилися, і ці думки зміг почути Інь. Він на секунду замовк у момент з’ясувань і суперечок зі своєю сестрою, зрозумівши, що більше не побачить демона, і з полегшенням зітхнув.

Повернувшись до Мін, він сказав:

— Мін, Кіцунe пішла і більше сюди не повернеться. Залишилось лише довести це Імператору — можливо, відсутність лиси звільнить нас.

— Що? Пішла? Як ти зрозумів?

— Я почув її, мабуть, вона так може.

Так… Може. Лише мисливець навіть не здогадувався, що демон так уміє лише з тими, з ким встановила зв’язок…