Глава 14: Клан "Інтелектуали"

На світанку Інь і Кіцунe вирушили до клану мудреців.
Клан «Інтелектуали» — усім відома група мислителів і мудреців, які зберігають у своїх бібліотеках книги минулих століть. Знання збиралися ними протягом усього життя. Цей клан вважався безсмертним, адже існував не одне покоління. Вони бачили різні дива, стикалися з хворобами, які, на думку лікарів, вважалися невиліковними. Але клан завжди приходив на допомогу медицині та надавав стародавні рецепти, що допомагали долати недуги.

До них і прямували мисливець і лисиця, аби дізнатися, як допомогти дівчині.

Клан знаходився біля підніжжя гори, далеко від міста. «Інтелектуали» не дуже любили контактувати з людьми, тому обрали віддалене місце для проживання. Ще однією причиною було те, що в одній будівлі були зібрані цінні записи, заклинання і рецепти різних зіль. Якщо такі книги потрапляли в погані руки, це могло призвести до жахливих наслідків.

Інь з Кіцунe дісталися до гори. Перед ними відкрився вхід у скелю, схожий на печеру. Наблизившись до входу, Іннь постукав: двері розчинилися самі собою, немов у казках про чарівників. Зайшовши всередину, вони побачили картину, про яку навіть не здогадувалися: інтер’єр був справді казковим. Здавалося, Іннь і Кіцунe опинилися у бібліотеці якогось Гоґвортсу.

— Вау! Нічого собі! Наче бібліотека в інституті магії! Чесне слово! — захоплено сказала лисиця. — Сподіваюся, ці мудреці дружні до демонів? А то я не хочу відбиватися від їхніх заклять.
— Я так не думаю. Вони зберігають нейтралітет: допомагають і людям, і створінням на кшталт тебе. Через це їх не дуже люблять, адже вони допомагають абсолютно всім, хто потребує. Але вони й справді можуть нам допомогти… я сподіваюся, — із сумнівом промовив мисливець.
— І де ж ці мудреці? Навколо ні душі, лише гора книг і сувоїв.
— Думаю, вони знають, що ми тут. Почекаємо — з’являться.

— Добрий день, дорогі гості. З чим завітали до нас?

Нізвідки виникла висока постать, повільно проходячи повз книжкові полиці та проводячи по них довгим вказівним пальцем. Це був мудрець на ім’я Мьорн. Високий, із сірою шкірою, довгими вухами, як у ельфа, прямим волоссям, зібраним у високий хвіст. Його очі були яскраво-блакитними, мов небо. На ньому було довге сіре кімоно, у руках — посох. Він продовжував водити пальцем по книгах, очікуючи відповіді.

— Я чекаю, дорогі гості, відповіді! Не треба так пильно мене розглядати, наче дивину! Мій вигляд — лише оболонка, але внутрішній світ набагато прекрасніший за зовнішність.

— Ні-ні, все гаразд! Ми просто вперше побачили настільки високого чоловіка. Вибачте! — з поклоном сказав Іннь, потім продовжив:
— Ми хочемо запитати, що можна зробити, аби забезпечити нормальне життя цій дівчині.
— Що ви маєте на увазі під «нормальним життям»? Хіба у демона воно може бути?

Ці слова застали Іня зненацька, адже він навіть не знав точно, про яке життя просить Кіцунe, але погодився їй допомогти, не уявляючи як. Побачивши розгублений вираз обличчя мисливця, Мьорн голосно розсміявся:

— Ха-ха-ха! Ви б бачили своє обличчя! Мисливець, ти взявся допомогти демону, але навіть не уявляєш, як це зробити!
Демон, відповідай на мої питання, і я скажу, чи є сенс тобі допомагати.
— Ти вбила найдорожче для себе?
— Ні, не вбила. Найдорожчого в мене немає, — відповіла Кіцунe.
— Демон, навіщо ти хочеш допомоги?
— Я просто хочу жити. Мати сім’ю, як нормальна людина, а не бути вбивцею та зненавидженою всіма.
— Демон, цього хочеш ти чи твоя сутність? Тобі не подобається володіти надлюдськими можливостями?
— Мені це не потрібно, коли мова йде про моє життя.
— Цікаво… демон переймається за своє життя і має почуття. Ти проклята, так?
— Так, мудрець. Я проклята демоном і сама стала демоном.
— Що ж, думаю, я зможу допомогти. Але позбавити тебе прокляття не вийде. Це давнє й могутнє прокляття, на яке здатні лише Кіцунe. Тільки розлючена й помираюча лисиця може проклясти людину, щоб змусити її пережити те саме, що й вона. Але чому вона це зробила?
— Я з родини мисливців. Це було моє перше полювання. Коли ми загнали одну Кіцунe, я не змогла її вбити. У її очах було стільки болю, що проймало мене до глибини душі. За мене це зробила моя сестра, але прокляли мене.
— Лисиця дивилася на тебе?
— Так. Пронизана мечем, вона продовжувала дивитися на мене. Біль змінилася люттю. З її погляду випромінювалася ненависть.
— Тоді ясно. Що ж, демоне, позбавити від прокляття я не зможу. Але можу навчити тебе мистецтва самоконтролю. Ти навчишся контролювати бажання демона, зможеш перетворюватися в дівчину й назад, коли захочеш. Кількість жертв значно зменшиться. Але й сила твоя стане слабшою, адже я відрубаю один хвіст, щоб тимчасово послабити твою сутність. Це необхідно для навчання: самоконтроль починається з витримки перед спокусою. Якщо готова — дочекаємося ночі. Якщо ні — попрошу вас піти.
— Що скажеш, Кіцунe? Ти готова на таке? — запитав Іннь.

Кіцунe опустила голову й задумалася. Потім твердо сказала:
— Раз іншого вибору немає… Так, я згодна.

— Тоді залишайтеся тут до заходу сонця...

Мьорн зник, а Кіцунe й Іннь сіли на диван посеред кімнати й почали чекати ночі. Навколо панувала тиша, лише свист вітру перегортав сторінки відкритих книг.

З настанням ночі лисиця прийняла свій справжній вигляд. Вона стояла посеред кімнати, з люттю в очах дивилася на Іня. У цей момент з’явилися мудреці, вони оточили її, накинувши магічні ланцюги. Кіцунe виривалася, гарчала, намагалася перегризти кайдани, але ставала тільки слабшою. Незабаром демон упав без сил, продовжуючи дивитися на Іня з ненавистю, наче він її зрадив.