Глава 12: Гість для сестри

Настало ранок, сонце світило яскраво, було доволі тепло. Поснідавши, Іннь рушив на полювання: місцеві торговці попросили принести зайців для продажу. Недовго думаючи, мисливець погодився. Попрощавшись із сестрою, хлопець вийшов з дому, а Мін узялася за хатні справи: мити посуд, прибирати та готувати обід для брата.
Весело й завзято дівчина наспівувала пісні, перемиваючи посуд. Закінчивши, вона одягла фартух і взялася до готування.

Так захопилась процесом, що й не помітила, як на задньому дворі хтось перестрибнув через паркан. Видимість у будинку була хороша з усіх боків, тож із середини можна було побачити, що відбувається довкола, але Мін була настільки зосереджена, що нічого не помічала.
Перестрибнувши паркан, невідомий силует, мов примара, проник у будинок. Він підійшов до Мін так близько, що вже можна було не лише відчути його присутність, а й подих. Та дівчина й далі займалась справами.

Це був самурай Імператора, його прізвисько — «Чорна Тінь». Самурая так назвали тому, що для людського ока він був майже невловимим: його присутність була, як тінь людини. Він настільки вмів злитися з довкіллям, що навіть собака не міг його відчути.
Тихо він спостерігав за кожним рухом дівчини, вичікуючи зручного моменту для появи. І ось удача: Мін обертається просто до нього обличчям. Її охопив жах від несподіваного появлення чорного, як ніч, силуету. Дівчина закричала й схопила ніж, наставивши його на самурая.

— Ш-ш-ш, чого кричиш? Злякалася? — лукаво промовив самурай.
— Ти хто, твою ж мати?! — перелякано запитала Мін.
— А по мені не видно? — з ухмилкою відповів чоловік.

Мін оглянула Чорну Тінь з голови до ніг, звернувши увагу на знаки, вплетені в його пояс. Це були Імператорські печаті — золоті круглі бляшки із зображенням лисиці, заколотої мечем.
Наскільки дівчині було відомо, Імператор створив велику групу мисливців по багатьох куточках Китаю для ловлі кіцуне та інших демонів, злих духів і чудовиськ. Яким би підлим не був Чан, але завдяки йому у багатьох селах люди жили в безпеці й без страху за власне життя. Проте численні чутки також говорили про його жорстокість до народу, жадібність, а ще про інтимний інтерес до дівчат набагато молодших за нього.

Зрозумівши, чия це людина, Мін спитала:
— Чого тобі треба від мене?
— Нічого особистого, красуне, лише виконую наказ Імператора. І повір, моя дорога пані, що таких зустрічей може бути й не одна — усе залежить від того, як швидко твій брат впорається зі своєю задачею.

Самурай кинувся на дівчину, вибив ніж із її рук і повалив на диван.
— Не чіпай мене, потворо! — пручаючись і намагаючись вирватися, кричала Мін.
— Замовкни! — промовив самурай і вдарив дівчину по обличчю.

Розстебнувши верх кімоно, самурай почав обмацувати груди Мін, здійснюючи свої брудні дії. Дівчина відчайдушно намагалась скинути з себе самурая, але для неї це було неможливо. Мін зібрала всі свої сили й закричала якнайгучніше, проте чоловік, затуливши їй рот, продовжив ґвалтувати. Стиснувши руку на її обличчі, він довів дівчину до втрати свідомості.

— Чорт! Сподіваюсь, не задушив… Ну, тим легше — не буде брикатися, як вуж на сковороді, — сказав самурай.

Чорна Тінь повільно перейшов до більш «цікавого» місця, як раптом з’явився Іннь:
— Мін, глянь, що я купив для тебе? — радісно сказав мисливець, але його усмішка миттєво зникла від побаченого.

Іннь кинувся на самурая, вдаривши кулаком у лице. Відлетівши, Тінь згрупувався й приземлився на ліжко Мін. Уникаючи ударів мисливця, самурай вискочив у вікно, лише кинувши:
— Іннь, у тебе два дні! Поспішай, якщо не хочеш, аби твоя сестричка стала рабинею для брудних утіх.

Хлопець кинувся слідом, але не зміг наздогнати Чорну Тінь. Повернувшись, він одягнув сестру, поклав її на ліжко, накрив ковдрою й почав чекати, коли Мін отямиться, щоб дізнатися все, що сталося.