Глава 11: Прохання

Кіцунe рушила до міста, не знаючи ні того, де живе Ін, ні що буде, коли вона опиниться біля його дому, ні що йому сказати і як просити про допомогу після того, як мало не вбила його. Але, стиснувши руки в кулак, демон йшла широким кроком, майже біжучи в бік міста.

Дорогою демонові трапилася невелика крамничка з одягом. Поглянувши на себе, Кіцунe вирішила, що в такому вигляді вже точно не варто показуватися людям. Викравши одяг з прилавка, дівчина перевдяглася в яскраво-червоне кімоно, на ноги взула такого ж кольору балетки.
Проходячи повз торгові лавки, на демона звертали увагу всі перехожі. У розгубленості, сховавши очі, вона пришвидшила крок, аби якнайшвидше вийти з базару. Дівчина так поспішала, що не помітила людину, яка йшла їй назустріч.

Зіштовхнувшись, Кіцунe опинилася на землі. Піднявши очі, вона побачила Мін, яка також упала навпроти. Дізнавшись, хто ця дівчина, демон швидко опустила погляд, піднялася і сказала:
— Перепрошую, пані! — вклонилася й вибігла з базару.
«Хто ця дівчина? На мить здалося, що це Кіцунe. Та ні, маячня, демон не став би серед білого дня ходити торговими лавками».

Вийшовши з гомінкого ринку, Кіцунe вирішила простежити за сестрою Іня, аби дізнатися, де він живе. Дочекавшись Мін, вона непомітно, мов вправний шпигун, рушила за нею, стрибаючи по гілках дерев. Демонові вдалося з’ясувати місце проживання мисливця, і вона почала чекати ночі, щоб виманити Іня на розмову.

Настала ніч. Лисиця чатувала мисливця біля його дому, знаючи, що цієї ночі Ін вийде на неї полювати. Побачивши хлопця, демон миттєво схопила його за комір, закинула собі на спину і помчала щодуху від їхнього дому далекою стежкою, що вела до лісу.
Ін не встиг зреагувати вчасно, тож залишалося лише чекати, коли лисиця принесе його на свою територію.

Прийшовши до лісу, Кіцунe відпустила мисливця. Хлопець відскочив від демона й наставив свій срібний меч, чекаючи удару від лисиці, аби ухилитися і завдати удару їй по шиї. Але демон стояла нерухомо, дивлячись Іню у вічі, розмірковуючи, як почати розмову. Її бажання жити нормальним життям і перегризти мисливцеві горло були настільки крихкими, що один загрозливий рух із боку Іня міг приректи обох на неминучі наслідки.

«Не нападає? Стоїть і дивиться… Чого їй треба?» — подумав мисливець. — «А яка різниця, я повинен її вбити!»
Ін зробив випад і кинувся на Кіцунe, але демон не здригнулася — лише очі її засвітилися, і хлопець різко зупинився, не маючи змоги поворухнутися.
«Що? Тіло скувало? Наче час зупинився… Вона таке вміє? Чому ж тоді під час першої зустрічі Кіцунe не використала це й не поглинула мене?»

— Чого ти хочеш, демоне?! — закричав Ін.
— Допомоги, — крізь зуби промовила Кіцунe.
— Допомоги? А хіба вона тобі потрібна?
— Тобі нагадати нашу зустріч? Хіба не ти сам пропонував мені її?
— Ти зараз серйозно?
— Я знаю, що на кону стоїть твоя свобода і подальше життя твоєї сестри. Але давай допоможемо одне одному, гаразд?
— Звідки знаєш? Як ти взагалі дізналася, де я живу?
— Простежила за твоєю сестрою. А про указ знаю тому, що в Імператора в слугах моя сестра, яка, як і ти, мисливиця. Але, відмовившись відкрити полювання на мене, її схопили й відвезли до палацу, де вона служить вашому імператору. Тому я пропоную і прошу допомоги!
— Зачекай, то про твоє існування імператор давно знав?
— Так. Ніхто не знав, що Інлі моя сестра. Вона пустила чутки по селі про мою появу, щоб місцеві мисливці зробили роботу за неї.
— Як підло! Хіба сім’я так чинить?
— Ти не так зрозумів. Вона не хотіла мене вбивати, і знала, що жоден місцевий мисливець не зможе впоратися зі мною. Але й цей план не спрацював. Тому я прошу тебе — допоможи!

Кіцунe перестала сяяти вогнем, зменшилася в розмірі й стала схожою на звичайну лисицю. Демон підійшла ближче до мисливця, обережно й неквапно, поклавши голову йому на коліно, промовила:
— Ін, зараз я беззбройна, і ти можеш убити мене. Мій такий вигляд триватиме 5 хвилин, а тоді я знову стану великою. Якщо ти готовий допомогти, як пропонував, то не відрубуй мені голову. Якщо ж ні — рубай, я більше так не можу! — промовила Кіцунe крізь сльози.

«Демон зараз плаче? Чи це чергова гра на емоціях? Але вона виглядає так щиро, що я не можу їй зашкодити отак», — подумав Ін. Відчувши, що знову може рухатися, мисливець наблизив меч до горла лисиці:
— Ти пекельна тварюко, не зіграєш на моїх емоціях, не вдавай із себе бідну овечку! Я не поведусь на твої хитрощі. УМРИ! — закричав мисливець і замахнувся мечем, але, побачивши очі Кіцунe, сповнені сліз, болю й каяття, не зміг зробити того, що мусив.

Ін упав на коліна, опустив меч і сказав:
— Я не такий, як ти. Я не бездушний. Я не можу вбити тебе, як би сильно не хотів. Я й не збирався цього робити. Я лише вдавав із себе могутнього мисливця, але крім як убивати диких звірів, ні на що не здатен.

Кіцунe знову засвітилася, але час наближався до світанку — сонце зійшло з-за обрію, і демон змінив подобу на людську.
Присівши біля Іня, взявши його за руку, сказала:
— Демони теж можуть плакати. У нас також є душа. Багато хто був проклятий і приречений. Демонами народжуються, але ними також можна стати. А ті, хто став такими, можуть любити, плакати, радіти, страждати і відчувати всі емоції так само, як і люди.

Підвівшись, Кіцунe розчинилася в повітрі, лишивши по собі шелест листя від пориву вітру.