Глава 8 : Дівчина на світанку

Настав ранок, Інь уже не спав, задумливо пив чай. Мін підійшла до брата і запитала:
— Інь, ти виглядаєш похмурим, рани болять? — запитала Мін.
— Ні, сестро. Ран немає, і сліду не лишилось, цілитель добре попрацював. Лишився день до того, як я маю принести голову Кіцуне Імператору, а я навіть на крок не наблизився до цього.
— Брате, може ти попросиш Імператора, щоб він дав тобі кількох мисливців на допомогу? Сам ти не впораєшся.
— Справа не в цьому. Коли я майже втратив свідомість, я побачив, як образ лисиці змінився на образ дівчини. І думаю ось що: а якщо ця дівчина проклята? І їй потрібна допомога, а не смерть? — задумливо сказав юнак.
— Інь, ти мариш! Не може такого бути, ти однією ногою був на тому світі, здалося, скоріш за все, — запевнила Мін.
— Здалося чи ні — це треба перевірити. Я дочекаюся світанку й переконаюся в цьому.
— Інь, не роби дурниць! — обурено заперечила Мін.

Інь обійняв сестру за плечі й сказав:
— Я не битимуся з нею, якщо те, що я бачив, мені не здалося. Тоді я поговорю з нею. Я піду без зброї, щоб не провокувати її на атаку.
— Інь, ти думаєш, їй не все одно? Підеш туди без зброї — станеш легкою здобиччю для неї, розумієш?
— Я розумію, але якщо це справді людина, то вона не захоче нашкодити мені в людському образі. Якщо їй потрібна допомога — я допоможу.
— У кого ти такий рятівник, справді??! У батька? Тільки запам’ятай, що синдром вічного рятівника колись остаточно тебе згубить!

Мін відійшла від брата, пирхнула і вийшла з дому на прогулянку.
Але попри невелику сварку з Мін, юнак усе ж залишився при своєму: дочекався глибокої ночі й вирушив у ліс. Дійшовши до нього, він тихо зайшов углиб, замаскував свій запах і сів чекати Кіцуне.

Згодом у полі свого зору він побачив демона. Вирішивши прослідкувати за нею, він рушив слідом за лисицею, стараючись не видати жодного звуку. Вони йшли кудись за межі лісу, але залишалися й у його околицях. За горизонтом почало світати...
Іня осліпило яскраве світло, але йому вдалося розгледіти те, що відбувалося:
Піднявся сильний вітер, лисицю немов у танці закрутило й підняло над землею, почулося ричання, але воно не несло злості, радше — біль. Кіцуне вигиналася, наче черв’як, її лапи повільно перетворювалися на людські руки й ноги, морда змінювалася на обличчя, а тіло ставало жіночним. Опустившись на землю, перед Інем стояла оголена фігура: її груди прикривав довгий, прямий рудий волос, ззаду виднівся пухнастий хвіст, на голові — вушка. Єдине, що лишилося незмінним, — її вогненно-карі очі, що пронизували до глибини душі.

Кіцуне опинилася просто перед Інем, опустивши на нього погляд, промовила:
— Ти? Чому ніяк не вгамуєшся? Хіба мого попередження тобі було мало? Навіщо женешся за мною?
Інь мовчки дивився на дівчину, розглядаючи її тіло, його обличчя почало набирати багряного відтінку, й він нічого не міг їй відповісти. Мисливець був шокований красою демона та тим, що його здогади виявилися правильними — і, можливо, вона справді потребує допомоги.
— Чого ти так дивишся на мене? Я ж задала тобі питання! Що, голих дівчат не бачив? Груди бентежать? Хочеш доторкнутись? — насмішкувато промовила лисиця й наблизилася до Іня.
Інь відбіг від дівчини й промовив:
— Стій там, де стоїш! Забагато питань ти ставиш, як для побачення!
— А це побачення? Ахах, слухай, ти йшов за мною ще в лісі. Як би ти не приховував свій запах, я відчуваю твою душу, і я знала, що ти стежив за мною.
— Душу?
— Так, душу. Любий, я ж демон. Для мене немає нічого солодшого за людську душу. Я за версту чую її страхи, печаль, радість, нудьгу, похіть, докори сумління тощо. А твій страх я ще почула тоді, коли ти навіть не дійшов до лісу. То скажеш, чого від мене хочеш? Може, зможу допомогти, — лукаво сказала Кіцуне.
— Те, чого хочу я, ти мені точно не даси. А от чи потрібна тобі допомога — ось питання. Скажи, звідки ти така гарна?
— А я дивлюсь, ти цікавий мисливець. Ммм... Та ще й смачно пахнеш. Яка ж солодка й невинна твоя душа. Без краплі гріха і гріховних бажань.

Кіцуне різко зробила ривок, опинившись позаду Іня, обхопила його хвостом і всім тілом притислася до його спини, продовжуючи:
— Що ж, мій милий мисливцю, я розповім, хто я? І що я? Звідки взялася? І відповім на будь-які твої людські питання. Мене звати Кіцуне. Я демон, що живиться і плоттю, і душами всіх, хто заходить на мою територію. Я лишилася одна у своєму роді, бо такі, як ви, усіх моїх сестер винищили. Ти, мабуть, спитаєш, як я вижила? А ніяк! Мене прокляла одна з загиблих лисиць. Так, ми теж можемо проклинати людей і прирікати їх проживати те, що проживали демони багато років тому. Я з Західної частини Китаю, втекла звідти, бо на мене відкрили полювання, і мені довелося покинути свій дім. Прийшла сюди, сподіваючись, що про моє існування ніхто не дізнається. Але сільські дівки, які нишпорили в моїх лісах ночами заради своїх сексуальних утіх, побачили мене. Мені довелося пожерти їхніх кавалерів, а вони втекли, розпустивши про мене чутки. І, як я гадаю, чутки дійшли до вашого Імператора, і він призначив тебе вбити мене! От тільки що він тобі пообіцяв взамін? — не відпускаючи зі своїх обіймів, запитала Кіцуне.
— 3 мільйони китайських монет, — відповів Інь.
— Усе? Чи було ще щось, через що ти так старанно намагаєшся мене впіймати?
— Якщо я не принесу твою голову Імператору, він позбавить мене права на полювання, а це єдиний заробіток, що може бути в мене. А відповідно, мені не буде чим годувати сестру.
— Хм... Розумно! Примусова вимога через шантаж у певній мірі. Дивлюся, ти хочеш поставити питання. Я слухаю?
— Чому ти не вбила мене тієї ночі? — запитав Інь.
— А тебе повинно це хвилювати? Я не вбиваю своїх жертв одразу. Я їх раню, змушуючи стікати кров’ю і даючи смерті зробити все самій, а потім уже роблю те, що потрібно. А може, причина була в іншому? Можливо, ти мені сподобався. — Засміялася Кіцуне й відпустила юнака.
— Сподобався? Ти ж демон, про яку симпатію може йтися?
— Думаєш, у демонів немає почуттів? Усі ви так думаєте! Мене не хвилює, що буде з тобою, якщо ти не виконаєш указ. Я точно не збираюся віддавати свою голову на відсіч. Оскільки ти без зброї — я тебе не чіпатиму, але попереджу: нападеш ще раз — жалкувати не буду! УБ’Ю!