Глава 7: Цілитель

Шлях Михаеля і Мін лежав у сусіднє село Уюань. Тільки там знаходився хороший цілитель у найближчій окрузі. Цілителя звали Хуан Чі, він походив із роду тих людей, які звичайні трави могли перетворити на чарівне зілля, що зцілює як бойові рани, так і застуду, і навіть рак.
Його вважали Богом, адже він міг із нічого зробити чудові ліки.

Прийшовши до будинку цілителя, Михаель хотів постукати у двері, та вони вже відчинилися. У полі зору іноземного мисливця з’явилася висока, худа постать із сивим волоссям та довгою бородою — це був Хуан Чі.

— Чим можу допомогти, дорогі гості? — спитав цілитель.
Мін упала на коліна в сльозах і почала жалібно благати про допомогу.
— Дівчино, встаньте з колін, блага́ти не варто, я допоможу у будь-якому разі, якщо вже продерлися до мене такий довгий шлях. Я із радістю вилікую вашого брата. Я частково військовий цілитель, тож рани вашого брата швидко загояться. Проходьте всередину, мені потрібно його оглянути, — сказав цілитель і запросив до дому.

Михаель і Мін зайшли всередину та поклали Іня на стіл, щоб його оглянули.
Хуан Чі підійшов ближче до Іня і почав його оглядати, роздягнувши наполовину. Через кілька хвилин цілитель промовив:

— Що ж, діти, ваш хлопчина житиме. Рани не глибокі, але доволі цікаві. Хто ж його так? Звір якийсь? — спитав Хуан Чі.
— Так, сер. Не знаю, чи ви чули про таке явище, як Кіцунe, але в наших лісах з’явилася одна така. Ін пішов на полювання на неї й зазнав поразки, — сказав Михаель.
— Отже, Кіцунe, кажете? У такому випадку вам потрібно піти в поле і зібрати трави, які я назву. Якщо це була Кіцунe, то рани від неї дуже відрізняються від тих, що завдає звичайний звір.

Хуан Чі дав список трав, які потрібно було зібрати для мазі Іню. Друзі вирушили до поля, де все необхідне росло. Назбиравши мішок, вони повернулися до цілителя. Передавши Хуану Чі трави, він узявся до роботи. За годину мазь була готова, і Хуан наніс її на рани, закривши пов’язкою, і сказав:
— Тепер, діти, лишилося тільки почекати, доки мазь почне діяти, і тоді зможете забрати Іня додому.

Минуло 5 хвилин, і мазь повністю ввібралася у рани, а на очах у Мін і Михаеля сталося диво: рани Іня почали інтенсивно затягуватися, наче за чарами. Незабаром хлопець відкрив очі й побачив перед собою заплакану сестру та іноземного мисливця.
Інь зіскочив зі столу, вклонився цілителю й міцно обійняв сестру.

— Мін, як я радий, що з тобою все гаразд! Як ти вибралася з дому? Я ж тебе замкнув! — запитав хлопець.
— Дурень ти, Ін! Я ледь інфаркт не отримала! Як можна так легковажно ставитися до свого життя? Вибралася через вікно, там же невисоко. Ти справді думав, що я не здогадаюся, де ти? — сердито сказала Мін.
— Мін, пробач, я не хотів, щоб ти йшла за мною слідом, тому й замкнув тебе.

Погляд Іня перевівся на Михаеля...
— А ти ще хто? — спитав Ін.
— Твій шанс на життя. Якби не твоя сестра і не я, ти б давно стек кров’ю. Ти майже добу там пролежав, згорнувшись, — фиркнув Михаель.
— Та невже? Ну, тоді дякую! А Кіцунe? Де вона? Її знищили? — схвильовано запитав Ін.
— Брате, ти можеш хоч зараз не думати про неї? Вона ж тебе ледь не вбила, а ти все: «Кіцунe та Кіцунe»! Відпочинь хоч добу, а потім уже вирішимо, що робити з тією лисицею...

Друзі обернулися до цілителя, низько вклонилися, подякували й вирушили додому.