Глава 4: Усвідомлення

Повернувшись додому, Інь і Мін сіли за стіл, і в їхньому домі розлилася тиша. Вони сиділи мовчки, не промовивши жодного слова одне одному, шоком, захопленням, страхом дивилися одне на одного.
— Що це було?! — промовила Мін.
— Інь, невже ми бачили ту саму справжню кіцуне? Це не сон? — тільки мовчки, похмуро, дивився на сестру Інь, не розуміючи, що сталося і як він залишився живим. Чому кіцуне його не зачепила? Були всі шанси вчепитися йому в шию, але вона цього не зробила, чому? Куди вона так швидко зникла? На ці питання хотілося отримати відповіді, але хто їх дасть? Хлопець продовжував дивитися на сестру й мовчати.
— Інь, ти в порядку? Ти якийсь блідий, може води? — занепокоєно спитала сестра.
— Ні, я в порядку, не варто хвилюватися. Я ще не можу отямитися від того, що бачив. Це приголомшливо і одночасно жахливо. Хіба буває така страшна краса?
— Що ми будемо робити з цим? Вона неймовірно велика, ця лисиця, і справді несе небезпеку для населення. Ти бачив, які в неї ікла? Жах.
— Бачив, Мін. Для її упіймання потрібно набагато більше мисливців і фізично підготовлених людей, ніж я. Але на кону наше подальше життя, тому я піду туди один і прикінчу цю лисицю. Ми розбагатіємо, я здобуду славу, а ти матимеш багато гарних нарядів, — впевнено сказав Інь.
— Інь, це небезпечно! Не йди туди один, давай я піду з тобою!
— Ні, це якраз небезпечно для тебе! Ти маленька, крихка дівчина, лисиця без зусиль одним зубом може тебе перегризти. Мила Мін, я ходив на ведмедів, на вовків та інших небезпечних тварин і завжди повертався цілим, довірся мені! — Інь обняв сестру, зібрав речі і хотів вийти з хати, але зупинила його сестра...
— Інь, стій! Куди ти? — схвильовано спитала Мін.
— Тренуватися до озера, завтра очікує важка ніч, мені треба підготуватися. — Інь зачинив за собою двері.

Погода була ясна, не надто спекотно, відмінний час для ретельного тренування. Інь тренувався до пізнього вечора, весь час розмірковуючи і переживаючи про наступну зустріч із кіцуне. Він був рішучий і готовий завдати удару, відрубавши лисиці голову. «Так, я впораюся, я готовий, Мін, я тебе не підведу, я принесу голову Імператору, і ми заживемо з тобою по-новому» — усе це твердив Інь, повертаючись додому. Але Інь усе ще сумнівався, чи зможе вбити кіцуне? Бо крізь її злий погляд він побачив біль, яка терзає її, і молитву про допомогу. «Може, вона й не демон зовсім? Може, це звичайна людина, яку прокляли і прирекли на вічні страждання, як оборотнів? Що ж, у будь-якому разі в мене немає вибору, на кону моє життя з Мін. Демон ти чи ні — значення не має, указ Імператора не порушуємо і мусимо виконати», — так думав Інь. Прийшовши додому, він обійняв сестру і ліг спочивати; зачинивши очі, Інь солодко заснув.