6

                                                                           6

«…Свідомість ліниво ворушилася. Щось відбувалося зовні. Дивний, десь і колись бачений образ, імпульсними спалахами змушував рухатися мюони в нейронах відмираючої пам'яті. Спалахи і проблиски ставали все частішими, осяваючи нескінченний простір загадкової меморі, поступово і нестримно відновлюючи згаслі синаптичні зв'язки. 
Він почав згадувати...
«Трикстер» вже одинадцяту залежну добу поспіль носився за Квіткою. Його команда починала втомлюватися і прагнула досягти своєї мети, зрештою загнати в силову пастку корабельного трюму цю загадкову істоту. Чистюля – Бей заплатив чималу суму, щоб «ці чортові капери», забувши про себе, ганяли човник по одній з найнебезпечніших, Сутінковій зоні, Простору в пошуках цієї загадкової істоти. І все тільки для того, щоб Консорціум міг продовжувати контролювати Глобол і весь реал Метройда. Все за рахунок продукту, який був набагато дорожчий за діаманти. Виробництво з Квіток нейро-біотронного каталізатора для створення нових генерацій Глобал-мережі і контролю мозкової діяльності в ній в останній рік стало значно знижуватися через суворе обмеження самої сировини. Як виявлялося, популяція міжзоряних мандрівників була явно підкошена жорстоким браконьєрством на них. Нюк, як побічний продукт виробництва, лише не набагато набивав кишені власників Консорціуму і підтримував під слабким впливом звичайне фізичне буття світу простих персів, громадян Поліса. Але  дефіцит Каталізатора, на перших порах, вирішили перекрити за рахунок підвищення ціни на нюк. Однак, дійшовши висновку, що подібне може призвести до небажаних соціальних заворушень, великі коти Консорціуму почали проводити політику поступового і прихованого мультилатералізму (виходу з ізоляції), в спробі утримати не тільки владу, але і повний контроль над Метройдом і Сферою Глобала. Необхідно було хоч мінімально продовжувати виробництво, при цьому викроюючи час, створити аналог, замінник, або навіть поліпшений Каталізатор колишнього. Але поки що генно-нейроліптичної кристалоподібної структури, народженої всесвітом в умовах щільних газових структур зірок і холодного вакууму, що зростають в рідкісних фракталах простору, було неможливо. У вірту Глобала це ще якось виходило. Але витягнутий у фіз-реал матеріал мав дивну математичну формулу з безліччю похибок і мільярдом варіацій. У лабораторіях біо та кібернетичного генерування досягти ідеалу так і не могли. Тож на ділі залишалося лише допотопне і грубе полювання, обтяжене довгими і майже вже марними пошуками.
Замотавши головою і широко розплющивши очі, Дьюї нарешті почав приходити до тями. Повітря в легенях не вистачало і він намагався частіше робити вдихи. Ніби вливав в себе малими ковтками цілу пінту гальмівного пойла.
- Дейз?! - крикнув Декстер у хвилюванні. - Ти його тримаєш?!

- Намагаюся, кепе.
Обидва сиділи в кріслах пілотів і возилися з панеллю приладів, дуже захоплені процесом.
Поцятковане декоративними шрамами обличчя Дейз, як не старайся, але все одно відштовхувало Дьюї. А всі ці штекерні порти на вилицях, надбрівних дугах і скронях, які органічно доповнювали скарифіковані малюнки, виглядали досить огидно. Короткий помаранчево-зелений ерокез остаточно робив Дейз потворною для нього.
- Стіві? - Декстер обернувся і побачив лише ошелешеного Дьюі. - Де Стіві?!
- Швидше за все в трюмі, возиться з пасткою, - відповів той.
Він ледве ворушив язиком і ніяк не міг збагнути, яка тому була причина. Свідомість не затуманена, стан просто відмінний... Якщо не брати до уваги невелике розбалансування після вчорашнього відпочинку зі Стіві, коли вони знову змішали алкоголь з нюком, яким команду човника забезпечили по повній програмі хлопці Такеші.
- Тягни свого дружка сюди! Негайно! Кінетик, мать його, мені необхідний тут. - І заспокоївшись, Декстер поцікавився: - Він хоч у змозі?..
- Кеп, - вклинилася Дейзі, - я так довго не зможу його утримувати. Цей екземпляр дуже великий для нашого човна.
- Дейз! Не кричи! Ми свого не відпустимо. Втратити такий куш... Занадто вже нерозумно, - відповів Декстер. Він на мить замовк, потім повернувся до свого слад-шкіпера. - Загнати цього кристалоїда зможемо в нашу пастку?
- Не знаю, Декс... Боюся, що...

- А якщо схопити Квітку і зчитати з неї генно-кваркову копію на носій?
- А Бей не відірве нам голови за такий сурогат? Та й де ми візьмемо такий носій, в який влізе вся матриця?..
Обидва співрозмовники одразу замовкли і одночасно повернули свої крісла в бік Дьюї. Не варто було вживати стільки слів і не потрібно було ставати паранормом, щоб зрозуміти, що саме задумали ці двоє. Ошелешено оглянувши розкидані перед собою інструменти, Дьюї схопив масивний універсальний ключ ремонтника і підвівся на ноги. 
- Хлопці, - повільно, з погрозою заговорив він, - ви не там шукайте. Будь-кому з вас я проломлю череп, якщо торкнетеся до мене. 
- Дьюї, послухай мене, - занадто мило заговорила раптом Дейзі. - Об'єм людського мозку здатний вмістити дуже великий пакет інформації. Бетсі після завантаження просто ляже...
- Заткнися! - викрикнув тремтячий механік. - Знаю я ці штучки - після такої процедури люди перетворюються на пивні бляшанки, які ні на що не здатні.
- А може все ж варто спробувати? А, Дьюї? - лукаво заговорив кеп. - З рейду повернешся з хорошим кешем. Знайдемо фахівців у Метройді і вивантажимо те, що у тебе буде сидіти в мозку. Вигребемо все підчисто. Гарантую, скаржитися не будеш.
- Без мене! Ментаскоп ще нікого не зробив генієм. Суцільне біосміття...
- Та ти сам не кращий! - гримнула Дейз і повернула крісло до приладової панелі.

І чомусь Дьюї в цьому презирстві відчув дивний підступ. Він лише встиг обернутися і пропустив оглушливий удар під дих. Обличчя того, хто бив, виявилося знайомим... Авел Лаферті, підставивши руки, підхопив під пахви знесилене тіло техніка-механіка і потягнув до «гойдалки» з підключками..."