Розділ 4 "Поразка"

     Майк: – Ви залишаєтеся тут, я скоро за вами повернуся.

– сказав він, почавши швидко збирати речі.

Джинджер: – Ти з глузду з’їхав? Ми тебе не залишимо!

Майк: – Послухай, усе буде добре.

– сказав він, підійшовши до неї.

Майк: – Я туди й назад, вам немає сенсу їхати зі мною, краще відпочиньте.

Джинджер: – Є сенс. Тобі потрібна підтримка, до того ж, ми вже відпочили.

Майк: – Я не знаю...

Тобі: – Тату, ми з тобою, і це навіть не обговорюється.

Майк: – Гаразд, як скажете.

      Прибувши до Лос-Анджелеса, Майк одразу ж побіг на роботу, де біля входу його зустріли інші інженери.

Майк: – Як таке може бути?! Ми ж усе продумали...

Інженер: – Як бачиш, ні. Те, що сталося в океані, лише частина проблеми. Все набагато серйозніше. Ходімо до Вінсента, він нас викликає.

Карл: – Ооо, зараз почнеться...

Вони зайшли в кабінет і одразу ж побачили розлюченого Вінсента.

Вінсент: – І як мені це розуміти?!

Інженер: – Містер Вінсент, ми просто...

Вінсент: – Що просто? Що просто?! У вас було одне завдання! Ви ламали голови над цими клятими кресленнями більше трьох місяців!

Інженер: – Ми й справді все продумали! Невідомо, що могло піти не так.

Вінсент: – А я скажу, що не так. Ви просто нікчемні ідіоти! Ось що не так.

Після цих слів Майк остаточно втратив терпіння.

Майк: – Краще замовкніть, сер.

Усі різко замовкли.

Вінсент: – Що?

Майк: – Я сказав, замовкни! Якби ти не підганяв нас і не тиснув своїми розповідями про уряд, нічого цього не сталося б! У нас могло бути більше часу й інженерів. Я впевнений, тоді все було б добре! Але навіть виснаженими ти змушував нас працювати, продовжуючи тиснути. Питання: що робив ти у цей час? Відповім – пив віскі у своєму кабінеті! Це заслуговує на повагу?! Тож винен тут ти і тільки ти, зрозуміло?!

Усі заціпеніли, включно з Вінсентом. Він нічого не сказав, а просто сів на стілець і замислився, дивлячись у стіну.

Раптом промінь сонця через вікно впав Вінсенту на руку й опік її. Він закричав і схопився за димлячу руку.

Ніхто нічого не сказав.

Вінсент: – Як би там не було, зараз ви повинні це виправити. Особисто я нічого не можу зробити. Уся надія на вас.

Промені сонця почали плавити скло, один промінь потрапив на папір і підпалив його.

Вінсент: – Біжимо!

Усі кинулися тікати, а промені продовжували плавити скло й підпалювати все навколо. Вони вибігли на вулицю разом з іншими співробітниками, де вже стояла нестерпна спека. Будівля зайнялася, всі почали бігти хто куди.

На будівлю дивилися лише інженери разом із Вінсентом. Потім він побачив, як загорілася одна будівля, потім інша.

Вінсент: – Ну ось і все...

За кілька хвилин усе небо над Лос-Анджелесом покрилося чорним димом, крізь який пробивалися сонячні промені, плавлячи все. Люди з опіками юрбами бігли до океану. Але й там було не краще: вода так сильно нагрілася, що стала схожа на гарячі джерела. Через дим дихати ставало важче, деякі втрачали свідомість просто у воді. Єдине, що можна було зробити — це чекати.

І ось, за три хвилини, сонце перестало палити, але будівлі продовжували горіти. З океану почали виходити люди, кожен, хто виходив, був червоного кольору. Як тільки вийшов Майк, він одразу ж побіг до своєї сім’ї.

Були й будинки, які не постраждали. Його квартира теж уціліла. Прийшовши додому, він побачив, що холодильник був відчинений, а кондиціонер працював на максимумі. Побачивши відчинені двері у ванну, він зайшов туди: у холодній ванні з льодом лежав Тобі без свідомості, а поруч на колінах стояла Джинджер.

Майк підійшов і торкнувся її плеча.

Джинджер: – Що ви накоїли...

Майк: – Люба, я...

Джинджер: – Через вас страждає світ! Чому ви цього не прорахували?!

Майк: – Так вийшло! Досить! Думаєш, твої крики зроблять ситуацію кращою?

Джинджер замовкла, дивлячись на нього.

Потім він сів на підлогу, притулившись спиною до ванни.

Майк: – Ну ти ж сама бачила, що я переживав, що переживала моя команда, працюючи над цим проектом. Скільки нервів витрачено і заради чого?

Джинджер: – Майк, ви це виправите?

Майк: – Я не знаю. Наша будівля, де зберігалися креслення, знищена. Єдиний варіант – якось зв’язатися з військовою базою, якщо вона ще вціліла, і за допомогою пульта відкликати їх. Але з огляду на те, що всі бази знаходяться в пустелі, навряд чи... Тепер це питання має вирішувати Вінсент, усю відповідальність перекладати на нас не можна.

Джинджер нічого не сказала, дивлячись на Тобі.

Майк вийшов із ванни та ввімкнув ледве працюючий телевізор, де йшли новини.

— У Євразії сталося сильне землетрус силою в одинадцять балів. Завтра воно зачепить Африку, Південну та Північну Америку. Дорогі телеглядачі, будьте готові.

Він вимкнув телевізор і закрив обличчя долонями. Потім почав телефонувати Вінсенту, щоб той зв’язався з базою, але він не відповідав. Майк пробував знову і знову, та марно.

Майк: – Виродок...

Настала ніч, і вони лягли спати. Наступного ранку вони втрьох поснідали. Тобі стало хоч і трохи, але легше. Майк так нічого нікому й не сказав. Раптом усе затряслося, посуд почав падати — почався землетрус.

Майк: – Швидше! Виходимо!

Вони всі разом вибігли з квартири, яка почала осипатися, і кинулися до сходів, де вже тіснилися люди з усього будинку. Щойно вони вибігли й озирнулися, то побачили, як дім руйнується. Але вони продовжували бігти, самі не знаючи куди. По дорозі люди падали й кричали, а позаду них будівлі розсипалися на шматки, деякі уламки падали просто біля них.

Землетрус тривав приблизно десять хвилин. Вони вибилися з сил бігти без зупинки, тому просто впали на потрісканий асфальт. Через п’ять хвилин почався новий землетрус, і їм знову довелося бігти. Так вони провели майже весь день. Увечері землетруси припинилися. Люди спали хто де, майже всі будівлі в місті були зруйновані. Майк із сім’єю заснув просто на асфальті на вулиці.