Казуси у транспорті.

       Повинен Вам сказати, що Київський транспорт це особливе життя. В ньому можна не тільки надивитися на прекрасних дівчаток, взимку по вашому обличчю буде елозити шикарний пушистий песцовий, але мокрий комір жіночого пальто, або така ж шапка, можно дізнатись всі новини жінки, яка вже вп'ятеро міняє чоловіка, можно побачити блакитних, дівчат з кілограмом залізяччя у всіх частинах обличчя, а про підписи на одягу я вже не розповідаю.

       Я впевнений, що Українські гумористи всі сюжети для своїх байок підслуховували, чи просто наблюдали саме у Київському транспорті.

       Саме таких декілька історій, які відбулися просто з моєю участю, я і хочу Вам розповісти. Та не простих, а на мій погляд, що виходять за рамки повсякденних.

                                                                                   *   *   *

Тривога, мобільник та пасажири.

       Сьогодні не просто спостерігав, а й брав участь у досить смішному курйозі.

       Їхав у трамваї на Троєщину (район Києва). Оголосили повітряну тривогу. Згідно з розпорядження мера, водії всього наземного транспорту повинні зупинитися на найближчій зупинці, випустити всіх пасажирів на вулицю і самому теж шукати укриття. Водій на найближчій зупинці, як і належить, зупинив вагон, висадив декількох пасажирів і зі спокійною совістю звернув на коло. Але пасажирам треба їхати далі. Пасажири продовжують стояти на зупинці і дивляться з надією в далечінь. Особисто я, недоїхав лише три зупинки до потрібної.

       І ось слідом з'являється обнадійливий вагон 5 маршруту. Це його кінцева зупинка і при тривозі він взагалі не мав рушати. Але успіх завжди змінював дійсність. Вагон доброзичливо під'їжджає на зупинку, відчиняє двері і забирає зневірених пасажирів, яких залишив попередник. А далі як і в мирний час - дбайливим голосом оголошує наступну зупинку, закриває двері і на радість пасажирів, що вже всілися, рушає далі маршрутом. Цікаво, що проїжджаючи повз торгові центри, які на час тривоги випустили всіх покупців назовні, не звертаючи уваги на ці натовпи (а треба сказати, що у будь-який час у "МЕТРО" та "СІЛЬПО" чимало людей), спокійно продовжує рух. Як нівчому не бувало ми їдемо ще хвилин 5-6 – саме ті три зупинки, які мене попередній вагон не довіз. Радості моєї немає меж! Але. . . . Ось тут і сталося найсмішніше - розв'язка і пояснення не змусили на себе чекати.

       Під'їхав він до моєї зупинки, відчинив двері та . . . разом з цим відчиняються двері кабіни водія і звідти лунає крик на тему:

     - Чому ви (звернення до пасажирів) не попередили мене про повітряну тривогу?

       Здивовані пасажири, розуміючи, що водій прозрів і поїздка прийшла до свого завершення, починають виходити і питають червоного водія, що висунувся.

     - А хіба ми маємо попереджати про повітряну тривогу? Ну їдемо та їдемо.

На що водій у тому ж тоні:

     - Я ж по мобільному розмовляв і мені не могли додзвонитися попередити. Ось Ви (знов звернення до пасажирів) і повинні були постукати у двері та попередити мене! Слід відзначити, что при повідомленні повітряної тривоги вуличні сирени виють так, що піднімуть мертвого – і це правильно. Але що їх чути не треба розмовляти по мобільнику.

       Останні слова розлюченого водія я вже чув на вулиці і радісний, посміюючись прямував у своїх подальших справах.

                                                                                   *   *   *

Поламані двері.

       Сьогодні вдень я знову їхав до онуки. На кінцевій зупинці сів на трамвай №5, який тільки виїхав з депо. Доречі, якщо б він зупинявся на всіх зупинках від депо до початку маршруту, відчиняв і зачиняв двері, я б такого задоволення не отримав би, тому що це виявилось би на першій же зупинці. Але . . . дякувати водію, він їхав впевнено на маршрут.

       Ось на кінцевій зупинці я і сів у зовсім пустий салон. Крім мене був ще максимум десяток пасажирів – будній день, пів на другу, щойно закінчилася тривога. Я сів на подвійне сидіння, а за мною сіла подружня пара приблизно мого, чи трохи старшого віку.

       Динамік вітає пасажирів, оголошує маршрут і попереджає що двері зачиняються. Роздається голосний звук – двері зачинилися. Але не всі – тільки передні і задні, а середні . . . на жаль ні. Знову звук відчинення дверей, знову зачинення – та ж картина. І так декілька разів. Нічого не змінюється. Гучно відчиняється кабіна водія, виходить досить роздратований водій, вже далеко не середнього віку і проходить по салону до середніх дверей. Різко підіймає кришку над дверима, щось там натискає і двері благополучно відчиняються, а потім зачиняються. Він їх знову відчиняє і повертається до кабіни. Гучномовець знов з надією повідомляє що двері зачиняються, але . . . така ж картина – дві двері зачинились, а середні начебто з іншого вогону – стоять мертво і відчинені. Звісно що у такому стані трамвай їхати не може. Знову відчиняються двері кабіни, знову заведений водій прямує до дверей, знову підіймає кришку і знову двері слухняно виконують вправу. Знову він їх відкриває і знову біжить у кабіну – час піджимає, треба відправлятися. Але невдача не відходить від нього – двері мертві. Він знову декілька раз дистанційно намагається закрити середні двері, но зась. І тоді відбувається те саме кумедне, що можна собі уявити. Відкриваються двері кабіни, виходить водій і на ходу дуже голосно с претензією заявляє: