Арета

Дорогі читачі, запрошую ВАС в чарівний світ гуцульської казки!
Сподіваюся, ВИ і ваші МАЛЯТА проведуть радісно час разом за читанням, що тільки ще дужче зміцнить ваші теплі, родинні відносини.
Не забудьте нажати на зірочку, якщо ВАМ сподобалися мої оповідки, а також добавити книжечку в свою бібліотеку, аби ВИ мали змогу отримати повідомлення про появу нових казок, котрі я добавлятиму час від часу, по мірі їх написання.

Було це давно, ще за тієї сивої давнини, коли Всевишній, Вишній або Вішна, називайте його як хочете, але його сили при цім ніхто не може применшити, єдиний творець усього видимого і невидимого, владика часу і простору, своєю думкою створив  Золоте яйце, з якого вийшов його син Род, котрий розділив всесвіт на три частини, велетенські світи: Прав, Яв і Нав.

І на перетині цих світів він посадив жолудя, із котрого виріс величезний і крислатий Прадуб, крони, якого сходили до Прави, царства богів, корені – до Нави, царства померлих і Яв, царство живих-смертних він поклав між ними у вигляді товстелезного стовбура. Та й було б усе в порядку, коли б не непокірна богиня Марена від нудьги і ідеального порядку, котрий панував у царстві богів, не покинула Прав і не зійшла на землі Яву. До цього ще жодне боже створіння не ступало своєю божественною ступнею по суходолу. Так звана Мара, Марена була дочкою Білобога, внучкою Рода і правнучкою Всевишнього, Вишнього або Вішни.

Скинувши пута покірності і порядку юна богиня відчула смак влади і сили, і стала прикрашати смертний світ за своїм смаком, за власними вподобаннями. Заселивши річки і моря морськими створіннями, а землі – різними тваринами і рослинами, побачила Марена, що це було прекрасно. І втішилася вона створеним нею. Одначе не довго богиня родючості і всього сущого на землі насолоджувалася земною красою і своєю владою на самоті. Із Прави до Яви явився Білобог, за наказом Рода він повинен був повернути втікачку і бунтарку до рідної обителі.

Марена не бажала коритися волі Всевишнього, і вертатися додому, під надійне крило свого владного діда, тому зірвала із Прадуба молодильне яблуко пізнання і кохання, і дала його скуштувати своєму батькові. Вкусивши заборонений плід гріха, Білобог закохався в прекрасну красуню, відчувши нестримний потяг до власної доньки, адже ступивши ногою на землі Яви, він також отримав земну подобу. Піддавшись тілесній спокусі, внук Всевишнього забув про мету, з якою він спустився із Прави до Яви.

Від цього гріховного зв’язку у Марени і Чорнобога з’явилися діти, і стали зватись вони людьми, синами і дочками божими.

Даючи їм життя, Мара страшно вибилася із сил, і злягла при смерті. Одною ногою вона уже була в Наві, а другу ногу міцно тримав іще її коханий чоловік. Адже божественні сили, котрі давав їй Прав, покинули богиню із народженням нащадків. Усю свою міць вона передала їм.

Тому, щоб урятувати свою любу дружину, Білобог узяв золоті коси Мари і накрив ними сонце, таким чином відразу посіявши морок на землі, заточивши Дажбога, бога сонця в темниці Нави. Сонячні промені наповнили богиню життєвою, земною силою і підняли з постелі. Проте аби підтримувати своє життя їй потрібно було постійно живитися енергією світла і добра. Відтоді Мара із світлої богині життя і родючості перевтілилася в богиню смерті, мороку і хаосу, а Білобог – в Чорнобога, бога темряви, ночі, зими, холоду. Щедро обдаровуючи своїх дітей хворобами, напастями і бідами, вони живилася їхніми стражданнями, слізьми і плачем, затягнувши небо чорними, густими хмарами, поки їхній Прометей-Дажбог томився у потойбічних підземеллях Нави.

Ішов час, минали роки, дні, хвилини, Яв наповнювався божими синами і дочками Марени і Чорнобога, утворювалися нові поселення, містечка і королівства. Найбільшим і наймогутнішим царством серед них була Гуцулія, котра славилася своїми могутніми витязями, котрі правда служили не добру, а злу, тобто поклонялися своїм єдиним богам Марені і Чорнобогу.

Далі буде...