Пригоди Жабика

Дорогі читачі, запрошую ВАС в чарівний світ гуцульської казки!
Сподіваюся, ВИ і ваші МАЛЯТА проведуть радісно час разом за читанням, що тільки ще дужче зміцнить ваші теплі, родинні відносини.
Не забудьте нажати на зірочку, якщо ВАМ сподобалися мої оповідки, а також добавити книжечку в свою бібліотеку, аби ВИ мали змогу отримати повідомлення про появу нових казок, котрі я добавлятиму час від часу, по мірі їх написання.

Якось у одної жаб'ячої сім'ї народилося жабеня. І назвали його Жабиком. Жили вони у маленькому, гарненькому і тихенькому ставку. Навколо ставка було багато очерету. Тут окрім сім'ї Жабика жило ще багато жаб'ячих сімей. Усі вони зробили собі хатинки із очерету.

Проходили дні, пролітали тижні за тижнями і жабеня Жабик мало-помалу виростав. Він дружив із жабеням Жабинкою, яка жила із своєю сім'єю у хатинці, що була навпроти хатки батьків Жабика. Отож аби дістатися до своєї подруги, Жабику необхідно було плисти через увесь ставок, що він і робив та й ще дуже вправно і швидко.

Жабик був незвичайним жабеням. Він був не таким, як усі решта жаб. Усі добре знали, що жаби були зеленими із чорними смужками давним-давно. А Жабик народився білим-білим, білим як сніг. Через його колір усі жаб'ячі сім'ї перестали спілкуватися із сім'єю Жабика і із ним також.

- Фу! Яке негарне жабеня! - казали одні жаби.

- Яке воно бліде і потворне! - квакали інші.

Ось так із сім'єю Жабика перестали дружити усі сім'ї жаб. Лише сім'я Жабинки тісно підтримувала з ними стосунки.

Жабинка і Жабик були найкращими друзями. Вони усе робили разом, ходили і плавали разом. Усе навколо їм видавалось таким великим і прекрасним. І їм хотілось про усе дізнатися, довідатися.

Одного разу Жабик і Жабинка дісталися невідомої їм досі сторони ставка. Тут вони зустріли стару-престару жабу. Скільки їй було років ніхто не знав, навіть вона сама. Жабик чув від своїх батьків, що її звали Квакшею і вона була найстарішою і наймудрішою жабою, яка коли-небудь жила у їх ставку. Жабинка розповіла Жабику, що більшість жаб у їх ставку вважали Квакшу божевільною.

- Може не наближаймося до неї? - запитала Жабинка, коли вони вийшли на берег. - Може вона дійсно божевільна і нам від неї перепаде?

- Ні, Жабинко, - відповів Жабик. - Вона хороша і дуже самотня, бо її всі зневажають, як і мене.

Жабик підійшов ближче до Квакші і привітався з нею. Квакша розплющила свої старі-престарі очі і глянула на жабеня.

- Вітаю тебе, Жабику, - промовила стара жаба.

- Звідки вам відомо, як мене звуть? - здивувався він.

- Мені все відомо ква-ква! - відказала Квакша. - Я така стара, як наш ставок.

- Може ви тоді знаєте, чому я народився таким бридким і потворним, і чому мене всі цураються? - запитав серйозно Жабик.

- Знаю, ква-ква, - відповіла жаба. - Слухай уважно.

Колись давно, ще на початку створення світу жаби усі були білими і це нікого не дивувало. Це було природнім явищем. Їх білосніжний колір був таким красивим, що їм завидували всі тварини. Та ось одного разу їх спіткало лихо.

Жаби зустріли відьму. Вона була така страшна і потворна, і вся її шкіра була зелена-презелена з бородавками, що жаби дуже налякалися її і поховалися у своїх хатках. Страшна відьма дуже розізлилася на жаб і перетворила їх на бридких і зелених, аби вони більше не змогли хизуватися своєю красою..

- Відтоді усі жаби тільки зелені, - закінчила свою розповідь стара жаба Квакша.

- Отакої! - вигукнув Жабик від здивування. - Але все-таки мені неясно, чому я білий, а не зелений?

- Відповідь на це запитання ти повинен дізнатися сам, ква-ква, - промовила Квакша і зникла у своїй очеретяній хатинці.

- Яка у Квакші стара хатинка, - промовила Жабинка. - Скоро і розвалиться.

- А давай збудуємо для Квакші нову очеретяну хатку, - запропонував Жабик.

- Давай, - погодилася Жабинка.

І вони прийнялися за роботу. Наламали очерету, вони повідрізали самі міцніші стовбури від вершечок і повтикали їх у землю. З очеретяних стебел вони поробили тоненькі, але міцні мотузки і з’єднали ними стовбури. Потім вони зробили двері і приєднали їх до хатки.

- Треба вікна повирізати, - сказала Жабинка.

І вони заходилися вирізати в хатці місця для двох вікон.

- Ох, як я втомилася! - промовила Жабинка, сідаючи на землю. - Більше сил нема.

- У мене також, - зітхнув Жабик, вмощуючись біля подруги. - Треба відпочити.

Посидівши пів годинки, вони прийнялися знову за роботу. Із стебел очерету вони зробили кришу і долівку у хатинці.

- Все! - радісно вигукнули Жабинка і Жабик.

Вони покликали стару жабу Квакшу, щоб показати їй її нову очеретяну хатинку. Квакша дуже зраділа і від усього серця їм подякувала за такий дарунок.

Нарешті жабенята поплили додому. Вони увесь день провозились із хатинкою і не помітили, як настав вечір. Батьки Жабика і Жабинки дуже непокоїлися через їх відсутність і коли вони вернулися, то покарали їх за їхній непослух. Жабик мусів сидіти вдома аж два тижні, а Жабинка лише тиждень. Жабенята розповіли батькам, що вони робили цілий день.