Вибори царя ельфів

Потрапив якось Іванко до царства ельфів. Як потрапив, не знаю. Мені розповідали без уточнень, а сам я не допитувався... може, в тридев'яте царство... а може, й далеко за морями-океанами... подробиці пропускаю, а розповім тільки, що якось потрапив і йде цим царством.

Йде не сам, а веде його один із місцевих, супроводжує. Сам ельф був невеличкого росту, Івану всього-на-всього до пояса. Але веде він Івана за руку, хоч і малий, а впевнено й знаючи напрям.

- А у нас скоро вибори будуть, – повідомив малюк головну ельфійську новину, радісно змахнувши крильцями за спиною.

- Як так? Що це за вибори? – Іван здивовано глянув на співрозмовника згори вниз.

- Царя вибиратимемо, – уточнив ельф своїм тоненьким голосочком.

- Не зрозумів, як це царя вибирати... Цар, адже він як... адже він від народження даний, від природи. Як це можна його вибирати? Не зрозуміло. Дивно тут у вас, – дивувався Іван, трохи стримуючи крок, щоб маленькому ельфу не довелося його наздоганяти.

- А ми вибиратимемо, – впевнено повторив крилатий малюк.

- Але ж царі, вони ж змалку... з царевичів виходять, ну, або з принців... Ніхто їх ніколи не вибирав, вони самі завжди є, – сумніви не відпускали Івана.

- А ми ось вирішили спробувати. Кажуть, є у світі така штука дивовижна, демократія. Повністю про неї ще не все відомо, але ми вирішили спробувати. Виберемо собі правителя. Найкращого, доброго та справедливого. Правитиме нами. Заживемо добре.

- Ото вас понесло, дивна дивовижа... чого тільки у світі не буває, повно всяких чудес.

- Це так, дива є… вибори у нас уперше… не все з цією справою ще зрозуміло. Але нам що головне? Щоб правитель наш умів справно літати. Ми ж ельфи, народ літаючий, нам це якраз дуже важливо, – малюк за цих слів навіть трохи мрійливо спурхнув над стежкою, не відпускаючи руку Івана.

- Ото ще мені, наївні створіння. Самі трохи більше комара, а туди ж, демократію якусь вибирати надумали, – заперечив Іванко вже про себе. – Навіщо воно їм?

Чи довго казці розповідатися та скільки б стежці не витися, а тільки прийшли Іванко з ельфом на велику лісову галявину. А там на той час уже зібралося багато жителів ельфійського царства. Електорат – само собою, всі місцеві, не великі на зріст, з крилатого народу. Тут-таки серед виборців помітно височіли й постаті кандидатів на царський трон. Числом їх було троє.

Найбільший з них – Змій Горинич. Його було видно здалеку. Він намагався рухатися акуратно, щоб нікого не розчавити, дихав тихенько, лише злегка пихкаючи димком. На власній ступі урочисто сиділа бабуся Яга з мітлою в руках. Сиділа спокійно, не метушилася до певного часу. Натомість третього кандидата не відразу можна було й помітити серед ельфів, бо він був також невеликого росту, як і вони. Це був Карлсон, у штанцях з пропелером, як і належить. Отож кожен претендент на трон з'явився на вибори особисто та зі своїм інструментом-аргументом.

Чи довго справа діється, а тут тобі передвиборчі дебати й почалися. Іванко тихесенько сів у кутку галявини з наміром все уважно послухати. Намагався не заважати процесу, бо сам літати не вмів і на демократіях не розумівся. Кандидати поводилися чинно і виступали строго по черзі. Один одного критикували ввічливо, а свої переваги подавали скромно. Спочатку…

Першою виступала Яга:

- Якщо мене виберете, крилатики, то я буду для вас найправедніша цариця, яка тільки може бути. Добра і справедлива. Літаю я справно, на віражах не заносить. Устаткування утримую в належному стані. У мене вона, опорно-рухова конструкція завжди із собою. Я з нею поводжуся вправно, – бабуся демонстративно підняла мітлу над головою держаком вгору і злегка потрясла нею. – Повертаю мітлу праворуч, летить праворуч. Повертаю ліворуч, самою собою, летить ліворуч. Управління нескладне, але потребує практики та навичок. І це десь навіть мистецтво. Володію ним, ще з молодих років. Літаємо… досвід є…

Карлсон опонував літній жінці:

- Що ж на мітлі? Що ж у ступі? Хіба ж це добре? На мітлі сидіти жорстко, незручно. Безглуздо якось... А в ступі хіба щось можна перевезти? Вона ж у тебе не аеродинамічна, не естетична… некорисна зовсім.

- Що це за слова такі? Ступа ж у мене маневрена, літає без дозаправлення далеко, зайвого шуму не робить, тільки злегка свистить при розсіченні повітря. Засіб надійний. Вантажу бере хоч і небагато, зате в польоті не трясе. Льотного стажу в мене – змалку. Я літаюшшим народом керувати зможу, не боїсь. У цій справі розуміюся, вже куди там комусь іншому. Впораюся.

- Ні-і… літати треба з пропелером. Натиснув кнопочку на штанцях та й полетів. Жодних посадкових смуг не потрібно, зліт-посадка відбувається на звичайному підвіконні у квартирі. Аби вікна були відчинені. І заправка недорога, цілком доступна – лише кілька ложечок вишневого варення з баночки. Скуштував варення і полетів, у банці навіть не завжди помітно, скільки скуштував. Однієї банки вистачає майже на тиждень польотів. Економічно.

Горинич позіхнув усіма трьома пащами одночасно і пригнічено промовив:

- Ну, ви, хлопці, даєте! З ким я тут дебати розводжу? Фу-у! Один із пропелером літає, інша на мітлі. Що ж це за способи літати? Усі якісь неприродні. Є ж давній спосіб літати, основний, базовий – крилами махати треба. Від природи так. Ледарі. Вам навіть це ліньки.

- Двадцять перше століття надворі, а тобі аби махати… техніка вже геть куди зробила крок… Компактність та економічність – ось ознаки гарного керівника, що літає.

- А я з вас найбільший, про економічність нічого не знаю. У мене найбільша вантажність. Оце діло! Перевезу за потреби будь-який тягар. І літаю далі за всіх. Ви проти мене – дрібнота... непоказна. До того ж я розумніший за вас утричі. У мене три голови. Приказку, сподіваюсь, знаєте? Одна голова – добре, дві – краще, а три – взагалі шикарно.