Іванко та Колобок

Іде Іванко темним лісом. Невеселий. Назустріч йому Вовк Сіромаха, питає Іванка:

- Якою дорогою, Іване, прямуєш? Чому буйну голівоньку похнюпив? Яка журба тебе засмутила?

- Та ось... вигнав мене Цар-батечко з палацу. Не знаю, куди тепер і подітися.

- Як так вигнав? Може, послав за чимось далеко-далеко?

- Та ні, просто послав далеко…

- А… ну, тоді давай, тримайся, не журись!

- То ти, Сірий, це… може, підвезеш мене?

- Це ж як?

- Ну, на спині.

- З глузду з'їхав? Ти ж он який здоровезний, важчий за мене вп'ятеро...

Іде Іванко далі. Сумує ще сильніше. Вже й ліс закінчився, а поле ще навіть не починалося. Назустріч йому Лис Микита, питає Іванка:

- Якою дорогою, Іване, прямуєш? Чого такий невеселий?

- Та я, Лисе, йду, куди очі дивляться. Сам не знаю, куди.

- Як так можна? Куди ж твої очі тепер дивляться?

- А я й сам не знаю – чи до тридев'ятого царства, чи до тридесятої держави. Десь далеко і незрозуміло навіщо.

- Може, тобі наказали чогось дістати?

- Може бути…

- Як же тобі не пощастило, бідолахо... Ну, бувай, Іване. Хай тобі таланить. Якщо не знаєш, навіщо йдеш, значить, тобі в будь-який бік йти можна.

Іде Іванко широким полем. Навколо трава-мурава, квіточки. Назустріч йому Зайчик-Побігайчик, питає:

- Іване, ти чого такий сумний? Образив хто?

- Так, було таке.

- А що ж із тобою сталося?

- Та ось потреба в мене така – йти невідомо куди та невідомо навіщо. Ось іду.

- Що, зовсім не знаєш, куди йдеш?

- Ні… не пам'ятаю, та й не знав скоріш за все…

- Не засмучуйся, Іване, іди собі з Богом. Якщо не знаєш, куди йдеш, значить, тобі будь-куди буде правильно.

Чи довго та казочка мовиться, чи ні, але ж нарешті прийшов Іванко у село, де жили-були Старий зі Старою. Зайшов до них у хату. Дивиться, а на столі сидить Колобок і питає Івана:

- Що за проблеми, царевичу? Бачу журбу-печаль на твоєму чолі. Давай розповідай.

- Так, воно ж ось що – жерти хочу, сил немає. Голодний я! Давай, я тебе, Колобок, з'їм. Хоч ти малий, а все одно. Не до різносолів мені зараз, все з'їм. Без масла та без сметани.

- Який ти, царевич, все ж таки дурень… Навіть точніше скажу – ніякий ти не царевич, а просто дурень… формений та натуральний. Доки ж ти, дурило пришелепувате, будеш плутати казки? Чого ти забув у моїй казці? Тебе куди посилали? За молодильними яблучками у тридев'яте царство. А ти що?

- Ну, не знаю…

- Не знаєш? Це точно. Нічого ти не знаєш і не вмієш до пуття. Вчитися треба було, коли тебе посилали до Яги. Вона мудра та досвідчена. Могла б тебе розуму навчити. Адже ти не захотів, сачок! Ледачий дуже. Тому й заблукав уже в котрий раз – і в лісі, і в полі. Даремно цар-батечко ліки молодильні чекає, ой даремно...

- Ну, не знаю…

- Навігатор тобі Яга давала? Звісно, ​​давала. Адже вона дбайлива. А ти розповідав усім, що це чарівний клубок ниток та кинув його прямо на дорогу. Бовдур ледачий. Тобі Вовка Сіромаху на допомогу давали, назустріч висилали. Знали, що можеш заблукати. Так посилали його для того, щоб провів тебе додому до палацу. А ти що?

- Ну, не знаю…

- А ти йому, бугай здоровенний, норовив на спину залізти, аби своїми ногами не йти. Лобуряка... На Василині тебе одружити хотіли. То ти що відмочив? Сказав, що вона для тебе надто мудра? Для тебе, дурня, будь-яка дівчина надто мудра. Бо неук ти дурнуватий.

- Ну, не знаю…

- Сивку-бурку тобі на допомогу посилали? То ти її навіть не впізнав. Ти, неуку, замість того, щоб на коні їздити, намагаєшся сісти верхи на Вовка, та ще й розмовляєш із тваринами. Це ж треба! Адже у тварин мовного апарату немає… зовсім немає.

До чого ж ти докотився, безталаннику? І зараз що? Ти подивися на себе… що ти прямо зараз робиш, диваче? Ти ж розмовляєш із круглою булкою. Ото жах! Ти ж людина, а я Колобок, кругле випечене тісто. Хліб! У мене й рота немає, щоб розмовляти.

Ех… в кого ж ти такий, нездаро, уродився. Старші брати нормальні, працьовиті, з освітою і при посадах. Один ти неук. Сором та ганьба. Іди вже додому, Цар-батечко, мабуть, зачекався в опочивальні...

Ех, Іване... дурень, одним словом! Як же ти, сердешний, правити будеш після батька, якщо доведеться? Не приведи, Господи...