Казочка про маленьку Лізочку та її страхи

Жила собі маленька дівчинка на ім’я Лізочка. Вона була дуже веселою і допитливою, любила малювати, співати і гратися зі своїми іграшками. Але була в Лізочки одна таємниця: у її кімнаті жили Страхи.
Вдень вони були невидимими, але щойно наставав вечір і мама вимикала світло, вони з’являлися. Страх №1 був схожий на велику тінь на стіні, що рухалася від світла ліхтарів за вікном. Страх №2 видавав дивні звуки, схожі на рипіння старих меблів. А Страх №3 ховався під ліжком і здавалося, що ось-ось схопить Лізочку за ніжку.
Лізочка боялася. Вона ховалася під ковдру, заплющувала очі і міцно-міцно стискала свого плюшевого ведмедика. Вона так хотіла, щоб ці Страхи зникли назавжди.
Одного вечора, коли Страхи почали свої “веселощі”, Лізочка вирішила: “Годі! Я більше не буду боятися!”
Вона тихенько вилізла з-під ковдри, знайшла у ящику стола маленький ліхтарик і посвітила ним на стіну. Тінь, що здавалася монстром, виявилася просто деревом, гілки якого колисав вітер.
Потім Лізочка посвітила ліхтариком на старий комод. Вона побачила, що звуки видавав старий дерев’яний ящик, який потрібно було змастити.
Найважчим було посвітити під ліжко. Лізочка глибоко вдихнула і посвітила ліхтариком під ліжко. І знаєте, кого вона там побачила? Свого улюбленого зайчика, якого загубила вчора! Зайчик лежав, прикритий старою ковдрою.
Лізочка засміялася. Вона зрозуміла, що її Страхи – це просто її уява. Вона взяла зайчика, поклала його поруч із ведмедиком, змастила старий ящик у комоді і, посміхаючись, заснула.
Наступного вечора, коли мама вимкнула світло, Лізочка вже не боялася. Вона знала, що в її кімнаті більше немає Страхів. Замість них там були тільки тіні від дерева, рипіння старих меблів і загублені іграшки. Вона знала, як розвіяти будь-який страх, і що її ліхтарик – це не просто ліхтарик, а чарівний інструмент, який допомагає бачити правду.