Казочка про коняку Зірочку, що дуже сміялася

🐴 

У селі Підгірки жила собі коняка на ім’я Зірочка. Чому Зірочка? Бо на її чолі була біла пляма у формі зірки — така, ніби хтось небесною крейдою позначив: «Оця — особлива!»

Особлива вона й справді була. Не силою, не швидкістю — а сміхом.
Зірочка сміялася з усього.
Коли півень Петро проспав світанок — вона вже ірже.
Коли господар дядько Семен шукав свої чоботи, які стояли просто під лавою — Зірочка ледь не лягала від сміху.
А як гусак Гриць упав у відро з водою — то коняка так реготала, що аж ворони на груші перестали каркати, щоб послухати.

Сміх у Зірочки був особливий — дзвінкий, з відлунням, ніби хтось розсипав на подвір’ї дзвіночки. Але не всім це подобалося.

— Ох, і насмішниця ж ти, Зірочко! — бурчала стара коза Маланка. — Люди працюють, а вона регоче!
— Сміхом ситий не будеш, — повчав півень Петро, поправляючи свої пір’я.
Навіть дядько Семен одного дня насупився:
— Ех, не коняка, а цирк якийсь! От би хоч день без іржання!

І тоді Зірочка образилася.
«Не хочуть мого сміху — не буде!» — подумала вона і замовкла.


---

Минув день. Потім другий.
У селі стало тихо-тихо. Навіть вітер якось не дув так весело, як раніше.
Півень Петро кукурікає — а йому ніхто не сміється.
Коза Маланка жує сіно — і теж сумно.
А дядько Семен дивиться на свою мовчазну Зірочку і чухає потилицю:
— Та й справді, щось без її сміху якось… не по-людськи.

Настала неділя. Семен вийшов надвір, сів на колоду і тяжко зітхнув:
— Ех, Зірочко, хоч би раз іржнула. А то й день не такий, і сонце, здається, не світить як слід.

Зірочка глянула на нього — і не витримала.
Іржання її полетіло над селом, аж кури попадали з сідала, а діти вибігли з хат, щоб послухати.
Сміх лунав, котився полями, лісами, аж поки не долетів до сусіднього хутора — і там теж усі посміхнулися, не знаючи навіть чому.

З того дня у Підгірках усі зрозуміли:
сміх — це не насмішка, а радість, якою треба ділитися.

І навіть коли Зірочка сміялася з дядька Семена, що впустив капелюха в криницю, той тільки махав рукою:
— Та хай уже, смійся, моя зірко. Бо поки ти смієшся — у селі є життя!