Брехлива Ксеня

В одному селі жила собі брехлива дівка Ксеня. А до того була ще й ледача! І в кого вона така вдалася? Ну ні за що не хоче братися ні в хаті, ні на городі. Через брехливість ту хворобливу нічого в неї не допитатися. Завжди як навигадує... Як кажуть, бреше, мов дихає.

От лежить її бабця на печі та й запитує:

– Онуко моя рідна, котра година?

– Дев’ята вже, бабусю, – відповідає брехуха. А насправді ще і шести немає. Старенька лягла спати, бо вірить дівчині.

Прийшла мати зморена після праці й дивується:

– А що то наша бабця спить так зрання? Чи не захворіла?

А Ксеня лише посміхається.

Дізнався про це татко, розсердився. Пішов до чаклунки, яка жила край села, і запитує:

– Що нам із дівкою робити? Управи на неї знайти не можемо.

Вислухала чаклунка й зробила так, що за кожну брехню у дівчини бджоли з рота вилітатимуть.

Тільки Ксеня рота відкрила, щоб неправду казати, ті комахи як полетять із нього! Усю родину пожалили. Навіть худобу в хліву! А та лиха дівка сміється, та ще більше брехати взялася і, як і раніше, байдики б’є. Бідні люди ще більше зажурилися.

Знову пішов до чаклунки батько. Просить, чи може вона на щось друге брехню перетворити, бо від тих бджіл спасу вже немає.

Вирішила тоді чаклунка зробити так, щоб Ксеня через брехню геть балакати забула.

Прийшов батько додому. Так тихо, аж незвично. Мати порається, а до старенької ніхто навіть не заговорить. Плаче Ксеня, а за нею – усі жінки в хаті.

– От горе мені! – каже до мами татко. – Краще б зовсім до чаклунки не ходив!

Як почула це Ксеня, враз зрозуміла, що й до чого. Вдяглася і вночі, як усі позасинали, до старої відьми побігла. Знайшла ту хату край села, стукає-грюкає у двері з усієї сили, бо покликати не може.

– Хто ти? Чого прийшла? – перелякалася сонна чаклунка. А дівчина тільки мукає у відповідь. Стара й здогадалася, що це Ксеня завітала, бо та німота – її рук діло. Впустила пізню гостю до себе.

– Добре, – каже стара. – Лишайся в мене. Як відробиш чесно без брехні тридцять діб, зніму з тебе чари! Але будеш працювати вдень і вночі, бо в мене й кіт задарма не їсть, мишей ловить.

Нічого не вдієш. Залишилася Ксеня в чаклунки. Навіть почала працювати, але як піде стара з хати, дівка вмоститься на ліжку і спить. Швидко забула про договір ледарка. От приходить відьма додому та й питає:

– Що ти сьогодні, Ксеню, робила?

А та тільки почала брехати, що мила й прибирала і лише щойно трішечки прилягла, як умить з її рота жаби так і посипалися, так і повистрибували!

«Що мені з тих жаб? Уже вся хата ними забита!» – подумала чаклунка, набрала їх повні мішки й віднесла на болото. А потім змінила чари, щоб із рота дівчини, щойно вона збреше, рибка маленька виплескувала. Повернулася наступного дня до хати і запитує Ксеню: що робила, чим займалася. А дівчина знову за своє, нумо вигадувати, що сапала на городі. Від тієї неправди цілий улов карасів із брехливого рота вийшов. А бабця радіє. Насмажила рибки. Такі карасики добренні, аж солодкі, зі скоринкою хрумкою. Дівчині жодної рибинки не дає. Сама ласує і приказує:

– Хто не працює, той не їсть! Хто неправду каже, той також не їсть!

Розсердилася дівчина на чаклунку, що та її не погодувала, а у роті тільки сморід від риби залишився, і припинила брехати! А ще так занудьгувала без діла сидіти, що почала потроху працювати. Непомітно місяць і пролетів без брехні у праці та злагоді. Навчилася Ксеня не брехати та й звикла. Що чаклунка не спитає, вона правду каже, що не попросить, дівчина те й зробить.

Повернулася через тридцять діб Ксеня додому, а батьки її й не впізнали. Така чепурненька, усміхнена, гарна. А на руках роботящих мозолі понатирала. Мама жаліє, а татко не натішиться. Зажили щасливо, ніби нічого й не було. Не дарма кажуть, що після чорної хмари завжди сяє сонечко.

А як будете їхати край того села й побачите хату біленьку, городик ладненький, то не помилитеся, як зайдете в гості. Не цурайтеся, бо там справжня господиня Ксеня живе. Тільки так її усі тепер і кличуть.

А ще по ній можна годинника звіряти, така пунктуальна і чесна стала!