Ранок… Промені вплітались у простір таємної хатини серед самої гущі лісу. Хоч тепер це місце важко було назвати затишним домом, та одна деталь була найтендітнішою та найчарівнішою в цьому куточку світу.
Мирно сопіло троє молодих чоловіків, чиї тіла мережили сонячні зайчики, а всередині, наче в живому коконі, лежала дівчина. Здавалося, самі промені, торкаючись її шкіри, перетворювалися на золоті нитки, якими було невидимо прошито повітря навколо. Вона була окутана найсильнішою владою у всесвіті — безмовною відданістю тих, хто став її особистою фортецею.
Бо існувала та, яка змогла приручити дикість та приборкати звірину лють. Стати тією силою, яка не поневолює, а приймає; яка більше не боїться, а бачить значно глибше за хижу сутність звіра, яку час від часу змушений носити кожен із нас.