Розділ 3

Ейра

Канікули закінчилися неочікувано, і перший день занять підкрався непомітно, а я все ніяк не могла забути новорічні пригоди. Темно-лазуровий погляд переслідував мене уві сні. Щоночі я літала з білосніжним драконом, а перед самим світанком він обіцяв знайти мене, та зникав з першими промінчиками сонця.

Прокидалася з посмішкою на вустах. Хто б міг подумати, жартівлива традиція з бажаннями здійснить найбажанішу та найнеймовірнішу мрію мого дитинства. Хоч це й була досить коротка та трохи дивна зустріч, але сам факт, що сніжний дракон ніс мене в своїх лапах, а я намагалася врятувати його від перевертня, викликав сміх.

— Ейро, ау, ти з нами? – Помахала перед моїм лицем долонею, щоб звернути мою увагу, Олівія.

— Так, просто задумалась на хвильку.

Настрій був чудовий, і мені хотілося обійняти весь світ, а наступні слова ще й покращили його.

— Пані Деріель Ріатс нарешті звільнилася. Я сьогодні зранку бачила, як вона зі своїми валізами сідала в карету та виїжджала за ворота.

— Нарешті, тепер наші вечори будуть повністю вільні від її нереальних завдань. А на її місце візьмуть когось більш досвідченого.

Раділи цій новині не тільки ми, а й інші студенти з нашої групи, і всі, хто був в курсі подій.

— Виходить, першої пари не буде? – Зупинилась Розалія, розглядаючи щось позаду мене.

— Думаю, зараз дізнаємось.

В холі академії сьогодні було якось людно. Студенти жваво щось обговорювали, радісно сміючись. До нас долинали обривки фраз:

— Присягаюся! На власні очі бачив!

— Вони з ректором замкнулися в його кабінеті і ще досі не виходили.

— Про що це вони? – Перезирнулись ми з подругами, але жодна з нас нічого не розуміла. Хоч ми встигли в їдальні почути новини про звільнення викладачки захисних рун, та нічого цікавого більш не було.

— Хто знає, – Олівія знизала плечима, і тут продзвенів перший дзвоник, попереджуючи про початок занять через п’ять хвилин. – Треба поспішити. Скоро перша пара, і хоч викладачка звільнилася, краще прийти вчасно.

Ми тільки погодились, направляючись до потрібної аудиторії.

Розмістилися на першому ряду від столу викладача, я ж сіла біля вікна. Сьогодні досить сніжно надворі, сонце заховалося за хмарами, іноді опускаючи на землю свої ясні промінчики. Може, після занять пограти з дівчатами в сніжки? Це було б досить весело.

Я задумливо малювала на папері смішного маленького дракончика, що кусав за хвіст здорового вовчару, а той здивовано дивився на цю картину, зі смішно округленими очима. Пирхнула від сміху, коли зрозуміла, що саме малюю.

Ще один дзвінок, і двері аудиторії зачиняються, сповіщаючи про появу викладача, ну або ж студента, що не встиг вчасно.

— Вітаю, дорогі студенти. Мене звати Аяз Сніжний, але ви можете звертатися до мене, магістр Сніжний. – Від звуку цього голосу я застигла. Спочатку здалося, що це марення, але піднявши голову, зустріла повний ніжності погляд дракона.

Всі загомоніли, обговорюючи незвичного для цих місць пана та його загадкову появу.

— А я ж казав, що бачив дракона, а ви не повірили! – Прошепотів хтось збуджено за спиною, і ґвалт здійнявся з новою силою.

Я дивилася в блакитні очі, що темніли з кожною секундою, як тільки зустрілися з моїми, і не вірила в те, що бачу.

«Не може бути», – думала, напевно, занадто гучно, бо в голові прозвучало:

«Не може бути», – думала, напевно, занадто гучно, бо в голові прозвучало повне ніжності та обіцянки більшого:

— «Я ж обіцяв, що знайду тебе, бентежна сніжинко».

Аяз Сніжний
— Що будеш робити, сину?
Щойно дівчина зникла в магічній завірюсі, запитав батько. Всі присутні зосередили погляди на мені.
— Шукати, звісно ж, – спокійно відповів, піднімаючись з-за столу. – Думаю, нам час вийти зі свого усамітнення та нагадати світу про драконів.
Кілька днів виснажливих перемовин з людським королем, але ми все-таки досягли домовленості. Потім політ до академії магії, в якій навчалася дівчина, подарована мені долею, розмова з ректором, і я нарешті зустрів її знову.
Така здивована, ніжна та радісна. Так, саме радість з’являлася ще більше з кожною секундою, коли вона усвідомлювала, що я й справді тут.
Ледь дочекався закінчення пари, і щойно останній студент покинув аудиторію, підійшов до столу, за яким ще досі сиділа моя сніжинка.
— Аяз.
— Ейро.
— Ти тут.
— Я ж обіцяв, що знайду тебе і ми знову політаємо, – обережно взяв її за руку, стискаючи холодні пальчики.
— Але ж то був лише сон, – дивилася на наші переплетені пальці і не могла повірити.
— Пам’ятаєш танець, який я танцював в день нашої зустрічі? 
Вона тільки кивнула.
— Танок єднання зі стихією. Ми танцюємо щороку. Якщо в цей момент дракон зустрічає когось, то вважається, що доля дає знак та вказує на суджену. Ну, або судженого. І це не просто сни.
З кожним моїм словом обличчя Ейри здивовано витягується, я заспокійливо гладжу її по долоні, продовжуючи.
— Ти моя суджена, бентежна сніжинко. І я повністю твій. Назавжди.
Легенько цілую руку, дивлячись прямо в волошкові очі, в яких зараз сяяли зірки всього світу.
— Якщо дозволиш мені, я б хотів бути поруч, підтримувати тебе, дізнаватися один одного краще. Бути твоїм. Ти не проти? 
— Не проти, – тихо промовила, а закінчила більш впевнено та весело. – Але спочатку навчи мене кататись на ковзанах, будь ласка. Хочу станцювати разом з тобою.
— З радістю, сніжинко, – прибрав пасмо волосся, що впало їй на очі. Легка посмішка застигла на моїх губах. – Всі мої танці належать одній тобі.
Сніжний вихор здійнявся за вікном, з-за хмар виглянуло щасливе сонечко.
Здається, ще одна прекрасна історія знайшла свій початок, але точно не кінець.