Розділ 2

Ейра

— «Вернане, Неване…» - прозвучало в моїй голові, і я зі здивуванням впізнала голос свого нового знайомого. – «Напад на мене та мою гостю. Затримати злочинців!»

Не минуло й хвилини після наказу, як на місцину, де все відбувалося, вискочили два здоровенних білосніжних вовки. Щоправда, в одного з них був графітовий хвіст і такого ж кольору вуха.

— Куди ти мене несеш? – спробувала докричатися до дракона крізь вітер та шум, що здіймали його крила.

— В безпечне місце.

Тим самим місцем виявилася альтанка, що стояла неподалік. Мене поставили на сніг біля неї, підштовхнули хвостом всередину, прикрили магічним захисним покривом і наказали:

— Стій тут.

Ага, а ще чого? Тобто його там якийсь чувирло нашпигувати стрілами хотів, а я маю стояти, як ніжна квіточка за склом на постаменті? Я йому хто? Тендітна леді з вищого світу? О ні! Відьми такою поведінкою не грішать. Так, скажу чесно, розгубилася трохи від того, що все сталося так швидко, та й виявилося, що чоловік, якого зустріла, насправді дракон. Сніжний дракон. Той самий з бабусиних розповідей.

Викликала стихію вітру, підіймаючи себе в повітря на кілька сантиметрів, щоб не потонути в кучугурах, й полетіла за сніжним.

Посеред засніженої галявини відбувалося щось дивне: вовк з графітовим оздобленням ганяв якогось брюнетика з коротким волоссям, намагаючись куснути його то за руку, то за ногу. При цьому без якогось бажання справді зашкодити.

Дракон кидав сніжними снарядами в блондина з дивним різнокольоровим

  вбранням та капелюхом з довгою рожевою пір'їною. І чого він виглядає, як

  блазень якийсь? Невже зараз так модно в юних парубків, чи що?

Третій учасник цього безладу, вовк з озера, повалив на підлогу якогось хлопчину в червоному костюмі, облизуючи йому обличчя, у відповідь на що того намагаються то залоскотати, а то й перекинути ниць, щоб обваляти в снігу.

— Що тут, в ім'я Богині, відбувається?! – прогриміло серед купи викриків та щирого сміху тихо, але всі почули й зупинилися. Застигли хто як був.

Новий учасник дій з'явився з неба срібним драконом і приземлився поряд зі мною, штовхнувши вітром від крил жменю снігу в мій бік. Не долетіло, розтанувши в повітрі.

— Аяз.

— Все нормально, батьку. – Підводячись, відповів і простягнув руку своєму опоненту, щоб допомогти встати. – Як бачиш, щорічні змагання повним ходом. І наша команда знову виграє.

— Неправда, – заперечив блондин у прикиді блазня, струшуючи сніг з плечей. – Якби не втручання твого батька, ми б точно виграли.

— А нападати з-за спини нечесно, – прокричав хлопець, що з’явився на місці вже знайомого мені вовка, й жбурнув купу снігу в обличчя противника. «Перевертень!» – зрозуміла я неймовірне. То сніжні вовки теж… - І взагалі, крижані стріли під забороною.

— Ах ти ж! – обурився потерпілий від морозної атаки червоно-костюмний і зробив спробу відповісти вовку тим самим.

— Еріку! Неване! – Всього два слова, вимовлені сріблястим, і вони обидва замовкли. – Я бачу в нас нове обличчя. І хто ж ви, загадкова пані?

Перевів всю увагу на застиглу в шоці мене, і я точно впевнена, якби він зараз був людиною, підняв би брову.

— Ейра Бланк, пане, – представилась, приклавши долоню до серця й нахиливши голову, як і належить із незнайомцями.

— Сподіваюся, ви не будете проти скласти мені та моїм хлопцям компанію за чашечкою глінтвейну.

Запропонував дракон, перетворюючись в статного чоловіка з сріблястим довгим волоссям, заплетеним в якусь дуже хитру косу. Підійшов ближче настільки, що я змогла розгледіти його смарагдові очі, маленький шрам над правою бровою та привітливу посмішку.

— Мене звати Джордж Сріблястий, юна панянко. Обіцяю, ніхто не заподіє вам шкоди. Всього лиш познайомимося ближче.

Щиро посміхнувся, протягуючи мені лікоть, щойно я взяла його за руку й стверджувально кивнула, повільно повів далі по доріжці, якою ми і йшли з Аязом до всіх цих дивних подій.

Засніжений сад, а це був саме він, вражав своєю красою. Купа крижаних скульптур, фонтанчики, в яких вода так і застигла в русі, а також, чарівний палац, що виднівся прямо попереду. Все це було підсвічено магічними вогнями, розвіюючи темряву ночі.

Виточений повністю з білого каменю, з високими вікнами, вкритими склом, та візерунками, що намалював мороз.

Яка ж краса.

Не дивлячись на свій вигляд, всередині було досить тепло. Ми пройшли в зал з комином, в якому горів вогонь, довгим столом посередині кімнати та гарними вітражними вікнами.

Щойно ми сіли за стіл, що цікаво мені випало місце по ліву сторону від глави, та навпроти Аяза, як нам принесли гарячий напій та тістечка до нього. Чоловіки тихенько перешіптувалися, а я з цікавістю озиралася й розглядала всіх і все допоки не почула:

— То звідки ви, Ейро, до нас прибули?

— З магічної академії імені Вергілії Третьої, пане Джордже.

— І як вам вдалось перетнути кордон між нашими королівствами? – звернувся до мене перевертень з біло-графітовим волоссям, й протягнув мені тарілочку з тістечком, яке секунду назад поклав за допомогою магії.