Історія друга

"Три ключі додому"

Жив колись на цьому світі чоловік. Звали його Орест. Любив він ліс, годинами міг блукати ним і не втомлювався. Збирав гриби, лікарські трави, досліджував лісових мешканців.
Одного разу Орест зібрався на прогулянку. Спочатку все було як завжди: спів птахів, шум вікових дерев, під ногами шелестіло листя. Аж раптом нізвідки з'явилася чорна, загрозлива хмара. Блискавка розрізала небо, а грім розкотився землею. Піднявся шалений вітер. Почався такий дощ, що дорога зникла з поля зору. Ореста охопили паніка й страх. Він зірвався з місця й побіг куди очі дивляться.
Аж раптом усе стихло. Орест зупинився, озирнувся навколо. Місце було геть незнайоме, і він зрозумів, що заблукав. Його охопила тривога. Він не знав, що робити й куди йти. Подумавши, вирішив просто знайти стежку й іти нею. Кудись та й приведе.
І ось іде він стежкою й бачить старця в одязі з листя та гілок. Це був хранитель лісу. Орест підійшов до нього, привітався й сказав, що заблукав, та запитав, чи не підкаже той дорогу. Старець подивився на нього й відповів, що може допомогти, вивівши його з лісу за допомогою порталу. Але спочатку Орест має пройти три випробування. Перше мало перевірити логіку, друге — емоції, третє — інтуїцію. Орест погодився.
Тоді хранитель загадав йому загадку:
— Воно народилося раніше за людство. Його бачать усі, але ніхто не може наблизитися. Воно мовчки керує ритмом життя на планеті. Що це?
Замислився Орест. Почав озиратися навколо в пошуках підказки. Підняв очі в небо. Хмари пливли, сонце яскраво світило. І тут його осяяло.
— Це ж сонце! — вигукнув він.
— Так, це правильна відповідь, — відповів старець.
Зрадів Орест і став чекати другого завдання. Аж раптом між деревами з'явилася постать. То була лисиця. У неї була поранена лапа. Спочатку Орест злякався, але швидко опанував себе. Так шкода стало йому лисицю. Він підійшов до неї, відірвав шматок тканини від своєї сорочки й перев'язав лапу. Потім сів поруч і почав гладити її руду шерсть. Лисиця зі вдячністю подивилася на чоловіка.
До них підійшов хранитель і сказав, що Орест пройшов друге випробування. Він проявив одну з найважливіших людських емоцій— співчуття.
Настала черга третього випробування — перевірки інтуїції. Старець поклав перед Орестом кілька камінців і сказав, що один із них відкриє портал додому. Треба лише довіритися своїм відчуттям.
Подивився Орест на камінці. Були серед них і яскраві, і темні. Та не знав він, який саме потрібен. Думав, думав. Аж раптом його погляд зупинився на одному непримітному маленькому камінці, що губився серед інших. Простягнув Орест руку до нього й відчув тепло в долоні. Він був упевнений, що це саме той камінець. Показав його старцю, на що той відповів, що вибір правильний.
— Не завжди очевидне є правильним. Потрібно прислухатися до свого внутрішнього чуття.
Так Орест пройшов і третє випробування.
Тоді старець вказав на заглиблення в землі, куди потрібно було покласти камінець, щоб з'явився портал. Орест так і зробив. Перед ним постала прозора арка, ніби зіткана з води й оповита блакитним сяйвом.
— Якщо пройдеш крізь цю арку, опинишся на шляху, який приведе тебе додому, — сказав хранитель.
Орест уже збирався ступити в портал, але спершу щиро подякував хранителю й пообіцяв берегти ліс та його мешканців.
Так і завершилася ця історія, яка вчить зберігати холодний розум, проявляти співчуття, довіряти своєму внутрішньому голосу та пам'ятати, що природа завжди заслуговує на нашу повагу.