Епілог

Пішов перший дощ, відколи Туп-туп з батьками покинули савану та прийшли до озера. Він був довгий та затяжний, ніби важкий видих всього живого після кількох місяців палючого сонця, яке ледь не перетворило усе у бездушну пустелю.

Звірі готувались бігти кожен на своє пасовисько, на свою територію, для того, щоб повернутись потім перед новою засухою зі своїми дітьми до життєдайного озера.

Саме там він домовився про зустріч із Аленом. 

Батьки були поруч з ним, але мама трохи змінилась, вона стала надмірно чутливою останнім часом і занадто часто плакала. 

– Мамо не хвилюйтеся, ми злітаємо в Джунглі Амазонки та назад. – Сказав Туп-туп. Він помітно підріс і вже був вище половини тулуба мами.  

– Тобі точно наша з Себастіаном допомога не потрібна? – Шіна стояла поруч з левом. 

– Я запитаю в Алена. А ось якраз він. 

Здалеку почувся шум гвинтів, які розрізали повітря. Над саваною збільшувалась цятка, яка поступово перетворювалась у велетенський гвинтокрил. З одного з ілюмінаторів вимахувала руками Нанді. 

– А Нанді летить з вами? – трохи зі злістю та заздрістю запитала Шіна.   

– Я не знав. То справа її батьків і її особиста. Для нас же потрібно брати спеціальні бокси та дозволи. – Пробурчав Туп-туп не розуміючи за що йому доводиться виправдовуватись. 

–  Може це й на краще. Бути квіткою Зулу важко. Це ж не тваринний дар, а людський. Віддам їй його. 

– То ти залишаєшся – з радістю і в один голос запитали всі. 

Туп-туп секунду вагався.

– Але спершу я хочу побачити Амазонку і Антарктиду, а вже потім віддам. – Він весело підстрибнув і побіг до гелікоптера, який саме приглушив двигуни. 

– Не затримуйся там. – Гукнула мама, коли він залізав у вантажний відсік гелікоптера. – В тебе напевне скоро з’явиться братик.

– Скоро буду – гукнув Туп-туп. 

Двигун завівся, гвинти били повітря. А потім все затихло. 

– Ходімо до стада? – запитав Отум. 

– Ні, я хочу спуститись в печеру. – Відповіла Урзула, – Ти вмієш вмикати генератор?

– Звичайно – відповів Отум. Потім він подивився в ледь видиму точку на обрії. – Наш син став дорослим так швидко. 

Він обійняв Урзулу, і вони пішли розглядати малюнки в печері Мамонта, бо так і до сьогодні не змогли ними насолодитись.