Прибуття покупців Туп-тупа

До Нанді підбігли її батьки. Мати плакала, батько ж швидко оглянув рану. Хтось приніс бинти та антисептик.

– Рана наскрізна. – сказав чоловік. – Головне зупинити кров. 

Він діяв блискавично. Відрізав шматок стерильної марлі, обробив про всякий випадок антисептиком. Розірвав платтячко, та обробив шкіру довкола рани. Потім робив тампон, закрив дірочку та почав перебинтовувати. Перев’язка вмить почервоніла. 

– Тепер головне доставити її до лікарні. 

Після всього чоловік розвернувся до Туп-тупа. 

– Це ти керуєш звірами? Запитав він. – його голос почав тремтіти. І впевненість з якою він діяв розвіялась. Туп-туп побачив як в його очах збираються сльози, і що чоловік тримається з останніх сил. Слоник поклав хобот на плече і відчув як воно тремтить. 

– Так. 

– Маленьке чудо. Квітка Зулу.

– Не знаю на скільки чудо. Туп-туп також хотів розплакатись, але він знав, що цим Нанді не допоможеш. 

– Ці люди, які зараз їдуть. Пропусти їх то мої друзі. Вони допоможуть донечці. 

– Але ж ватажок браконьєрів сказав, що то мають покупці за мною. – розгублено відповів Туп-туп. 

– Довга історія, але якщо коротко. То в мене є знайомий в парламенті, який стоїть значно вище, ніж той замовник, який найняв цих вилупків. Після зникнення Нанді, я вирішив звернутись до нього. Хоча до цього я був переконаний, що він також серед замовників знищення Савани, бо, я знаю, що він теж полюбляє незаконні полювання. Того і боявся йти, як і усі односельці. Як виявилось він ні при чому. Браконьєри сказали, що на їхніх очах доньку викрав лев. Але я бачив сліди, і запідозрив, що то вони винні у її зникненні. Бачив як ви бігли разом. Два слоники лев та дівчинка. І сліди шин. Я зрозумів, що Нанді пішла сама, а ці, – він зневажливо кивнув на халабуду, – вас переслідували. Коротше втрачати було нічого, і я пішов до Алена Віндроу. Я його розпитав, і ми саме розробляли план. Як бос браконьєрів сам вийшов на Алена з пропозицією викупити слоненя з фіолетовим хоботом. Тому це швидше всього друг. Тому накажи звірам відчинити браму. Вони їдуть битись з браконьєрами, тому все що буде не зрозумілим може спричинити додаткові проблеми. 

Слоник з розумінням кивнув та підізвав Себастіана. Батько Нанді завмер, та намагався не робити зайвого вдиху, коли поруч був лев. Себастіан з Павіхаті пішли та відчинили браму. 

Туп-туп спробував заспокоїти переляканого чоловіка. 

– Не хвилюйтесь. Цього лева звати Себастіан. Він зараз ватажок двох прайдів в різних кінцях савани, а також вже кілька років не їсть м’яса. 

– Ага. – видихнув чоловік. Більше слів він не знайшов, певне вирішив обдумати почуте після того, як врятує Нанді.   

Люди в селі спостерігали це наче за мультиплікацією, яка оживала прямо на майдані їхнього села. На обличчях можна було прочитати питання: то світ звихнувся, чи вони усі збожеволіли. Туп-туп про всякий випадок усім звірам наказав, заховатись за будинками так, щоб їх не було видно від воріт. вони швидко виконали його наказ. 

І коли туди заїхала перша автівка він стояв поруч з батьком Нанді. Автівка за неї відразу заїхало ще кілька автомобілів і автобус. З них одночасно наче по команді висипали люди зі  зброєю. 

З-заду солдат в амуніції вийшов  високий чоловік. Він був худим з гострими рисами обличчя. Туп-туп миттєво відчув, що ця людина найнебезпечніша з усіх хто тут присутній, і зараз він прагнув убивати навіть більше ніж браконьєри. 

– Алене, – вклонився до новоприбулого батько Нанді.

– Що тут коїться, де кляті браконьєри, яких ми мали арештувати. Якби вони не чинили опору. І звідки взялись тут усі звірі Савани, які ледь не розчавили наші автівки разом з нами. 

– Зараз спробую пояснити – почав був вчений, але втрутився Туп-туп. 

– Краще я усе поясню. Але спершу відвезіть Нанді до лікарні.  

– Хто це сказав? – здивовано роззирнувся Ален. Аж доки його погляд не вперся в слоненя з фіолетовим хоботом.

– Це питання вже дістало. – пробурчав Туп-туп собі під носа. – дівчинку врятуйте. Потім поговоримо. 

Нанді забрав вертоліт, який прилетів трохи згодом. 

Тим часом Туп-туп передав браконьєрів військовим. Ален же подякував усім, і попросив Туп-тупа іноді приходити до села, можливо він колись ще попросить про допомогу. 

– Що ти хочеш з ними робити? – запитав чоловік у Туп-тупа. 

– Мій план так далеко не заходив. Насправді думав обеззброїти їх та вигнати в савану.

– Гарна ідея – усміхнувся Ален. Потім подивився в далину, наче за чимось сумуючи, і запитав:

– Ти не хочеш їх віддавати мені, того що боїшся, що я їх відпущу і вони продовжать робити своє? 

– Так. – чесно зізнався Туп-туп. – А ще я просто боюсь Вас. Ви страшніший за будь-якого лева, якого мені доводилось зустрічати. 

– В тебе не тільки дивовижний хобот, але й очі та серце також. – відповів Алан. – Колись я справді був таким як вони. Найгіршим з них. Але якось мені довелось залишитись один-на-один з саваною. І тоді все змінилось.  

Туп-тупові здалось, що зараз Ален був дуже схожим на чарівника Зулу з його снів. Той спокій з яким Ален говорив, це щось заворожуюче. Туп-туп подумав, що це напевне і була мудрість, якої так прагнув Павіхаті. 

– Якщо ти мене так гарно бачиш, то придивись пильніше для кого я по справжньому небезпечний. Мене тоді зрадили, і залишили самого заради кількох десятків бивнів. Пробач. Я залишився в савані. Нас з дитинства усіх навчають, що людям смертельно небезпечно тут. Що нас усе хоче вбити. Але мені наче допомагали. Левиця приносила м’ясо, скорпіон полював для мене птахів. Птахи показували де вода. За довгі тижні блукань мені жодного разу не довелось ні рибалити, ні полювати. І от тоді я зрозумів що таке справжня сила природи. За три тижні я повністю змінився. 21 день знадобився для того, щоб я переродився. В справжнього чоловіка.

Туп-туп відчував що той ще щось хоче сказати, але не може підібрати слів.