Прибуття покупців Туп-тупа

До Нанді підбігли її батьки. Мати плакала, батько ж швидко оглянув рану. Хтось приніс бинти та антисептик.

– Рана наскрізна. – сказав чоловік. – Головне зупинити кров. 

Він діяв блискавично. Відрізав шматок стерильної марлі, обробив антисептиком. Розірвав платтячко, та обробив шкіру довкола рани. Потім скрутив тампон, закрив дірочку від кулі  та почав перебинтовувати. Перев’язка вмить почервоніла. 

– Тепер головне доставити її до лікарні. 

Після всього чоловік розвернувся до Туп-тупа. 

– Це ти керуєш звірами? Запитав він. – його голос затремтів, а впевненість з якою він діяв розвіялась. Туп-туп побачив як в його очах збираються сльози, і що чоловік тримається з останніх сил. Слоник поклав хобот на плече і відчув як воно тремтить. 

– Так. 

– Маленьке чудо. Квітка Зулу.

– Не знаю на скільки чудо. -- Туп-туп також хотів розплакатись, але він знав, що цим Нанді не допоможеш. 

– Ці люди, які зараз їдуть. Пропусти їх то мої друзі. Вони допоможуть донечці. 

– Але ж ватажок браконьєрів сказав, що їдуть покупці за мною. – розгублено відповів Туп-туп. 

– Довга історія. – батько Нанді сказав ці слова тремтячи голосом, а потім одразу ж  почав її переповідати. – В мене є знайомий в парламенті, який стоїть значно вище, ніж той, хто найняв цих вилупків. Після зникнення Нанді, я вирішив звернутись до нього. Браконьєри сказали, що на їхніх очах доньку викрав лев. Але я бачив сліди, і запідозрив, що то вони винні у її зникненні. Бачив, що ви бігли разом: два слоники лев та дівчинка. І сліди шин. Я зрозумів, що Нанді пішла сама, а ці, – він зневажливо кивнув на халабуду, – вас переслідували. Коротше, втрачати було нічого, і я пішов до Алена Віндроу. Хоча був переконаний, що він не проти знищення Савани, бо колись теж любив незаконні полювання. Як виявилось, він ні при чому. Ми саме розробляли план. Як бос браконьєрів сам подзвонив до Алена з пропозицією викупити слоненя з фіолетовим хоботом. Тож Ален зі своїми людьми їде арештувати браконьєрів. Тому прошу, накажи звірам пропустити їх. 

Слоник з розумінням кивнув та підізвав Себастіана. Батько Нанді завмер, та намагався не робити зайвого вдиху, коли поруч був лев. Після коротких перемовин Себастіан з Павіхаті пішли та відчинили браму. 

Туп-туп спробував заспокоїти переляканого чоловіка. 

– Не хвилюйтесь. Цього лева звати Себастіан. Він зараз ватажок двох прайдів в різних кінцях савани, а також вже кілька років не їсть м’яса. 

– Ага. – видихнув чоловік. Більше слів він не знайшов, певне вирішив обдумати почуте після того, як врятує Нанді.   

Люди в селі спостерігали наче за мультиплікацією, яка оживала прямо на майдані їхнього села. На обличчях можна було прочитати питання: то світ звихнувся, чи вони усі збожеволіли? Туп-туп про всякий випадок усім звірам наказав, заховатись за будинками так, щоб їх не було видно від воріт. вони швидко виконали його наказ. 

І коли туди заїхала перша автівка він стояв поруч з батьком Нанді. За нею відразу заїхало ще кілька автомобілів і автобус. З них одночасно наче по команді висипали люди зі  зброєю. 

Ззаду солдат в амуніції вийшов  високий чоловік. Він був худим з гострими рисами обличчя. Туп-туп миттєво відчув, що ця людина найнебезпечніша з усіх людей в цьому селищі. Зараз він бажав крові навіть більше ніж браконьєри. 

– Алене, – вклонився до новоприбулого батько Нанді.

– Що тут коїться, де кляті браконьєри, яких ми мали арештувати? І звідки взялись тут усі звірі Савани, які ледь не розчавили наші автівки разом з нами?

– Зараз спробую пояснити – почав був вчений, але втрутився Туп-туп. 

– Краще я усе поясню. Але спершу відвезіть Нанді до лікарні.  

– Хто це сказав? – здивовано роззирнувся Ален. Аж доки його погляд не вперся в слоненя з фіолетовим хоботом.

– Це питання вже дістало. – пробурчав Туп-туп собі під носа. – дівчинку врятуйте. Потім поговоримо. 

Нанді забрав вертоліт, який прилетів трохи згодом. 

– Що ти хочеш з ними робити? – запитав чиновник у Туп-тупа, натякаючи на барконьєрів. 

– Мій план так далеко не заходив. Насправді думав обеззброїти їх та вигнати в савану.

– Гарна ідея – усміхнувся Ален. Потім подивився в далину, наче за чимось сумуючи, і запитав:

– Ти не хочеш їх віддавати мені, того що боїшся, що я їх відпущу і вони продовжать робити своє? 

– Так. – чесно зізнався Туп-туп. – А ще я просто боюсь Вас. Ви страшніший за будь-якого лева, якого мені доводилось зустрічати. 

– В тебе не тільки дивовижний хобот, але й очі та серце також. – відповів Алан. – Колись я справді був таким як вони. Найгіршим з них. Але якось мені довелось залишитись один-на-один з саваною. І тоді все змінилось.  

Туп-тупові здалось, що зараз Ален був дуже схожим на чарівника Зулу з його снів. Той спокій з яким Ален говорив, це було щось чарівливе. Туп-туп подумав, що це напевне й була мудрість, якої так прагнув Павіхаті. 

– Якщо ти мене так гарно бачиш, то придивись пильніше для кого я по справжньому небезпечний. Мене тоді зрадили, і залишили самого заради кількох десятків бивнів. Пробач. Я залишився в савані. Нас з дитинства усіх навчають, що людям смертельно небезпечно тут. Що нас усе хоче вбити. Але мені наче допомагали. Левиця приносила м’ясо, скорпіон полював для мене птахів. Птахи показували де вода. За довгі тижні блукань мені жодного разу не довелось ні рибалити, ні полювати. І от тоді я зрозумів що таке справжня сила природи. За три тижні я повністю змінився. 21 день знадобився для того, щоб я переродився. В справжнього чоловіка.

Туп-туп відчував що той ще щось хоче сказати, але не може підібрати слів. 

– В мені прокинулась справжня сила. Раніше я думав, що вона в тому щоб перемогти сильнішого за тебе. Потім думав, що сила це захищати слабких.  Зараз же зрозумів, що справжня сила проявляється тоді, коли ти захищаєш сильніших за тебе. Слонику, ти дуже сильний. Найсильніший в усьому світі. Тож вирішуй сміливо. Можеш зробити з ними те що задумав. А можеш віддати мені. Ми їх покараємо так, що вони в житті зброю до рук не захочуть брати.