29. Звірі атакують

Через страх і паніку, які поселились в людях від землетрусу, мало хто помічав слоника. Але зараз усі дивились на нього з величезним подивом. Вони раптом зрозуміли, що він був в центрі, не лише їхнього села. Він був наче головним у всіх звірі. Адже після його сурмління хоботом. гуркіт довкола села повністю затих, лише курява стояла така, що сонце ледь-ледь проглядалось крізь пилюку. 

Слоник вирішив залізти повище, і пішов до крісла під жертовним стовпом. Однак воно було порожнім. Він заліз на нього та став передніми на бильце, підняв хобот і засурмив двічі. Миттю тиша перетворилась в страшенний ґвалт. З-за частоколу було чути крик жирафів, сурмління слонів, ревіння антилоп гну, та сайгаків, гикання зебр і усіх-усіх, великих і не дуже звірів, які жили в саванні. Трохи згодом до цих голосів додалось ревіння левів та левиць,  гарчання гепардів. Хтось почув  навіть бегемота.   

Місцеві мешканці від такого ледь не поставали навколішки. І перешіптуватись між собою: 

– Це втілення бога. – казали одні. Але не відомого, вони не знали, хто може прийти до них в подобі слона. 

– Це до нас прийшов наш предок, – казали інші. – Але що означає цей фіолетовий хобот?

– Він приніс кару за те, що ми не вигнали браконьєрів, – казали треті. – Усі ж знають що вони хотіли знищити савану. Він привів савану знищити нас.

Крик все наростав, до голосів додавались нові. Потім несподівано кудись зникло сонце. Туп-туп підняв голову і побачив те на, що взагалі не сподівався. Над селом закружляла тисячі птахів, там були і качки, і фламінго, і орли різних розмірів та порід. І чайки, які жили на озері. Птаство також добряче кричало. 

– На що ви всі вирячились, стріляйте. Стріляйте, – залементував бос. Більшість браконьєрів не зреагували, лише одиниці підняли зброю та почали цілитись. Але ніхто не наважився вистрілити.

– Я вам за що гроші плачу – продовжував лютувати він. Ану, дай сюди гвинтівку. Він схопив зброю, і тремтячими руками намагався підняти її, але з першого разу не вийшло.  Нарешті він її підняв.

– Ні! – чийсь крик раптово розрізав увесь лемент. І він долинув з села. Бос чітко почув слово ні. Він чомусь не сумнівався, що це крикнули до нього. Але так гучно не могла кричати жодна людина. І він чув разом зі словом «Ні» дивний звук наче то крикнув слоник він озирнувся і побачив Туп-тупа, який стояв на кріслі вождя та дивився на нього. Слоник підняв хобота і з нього вилетів знову звук.

– Досить вбивати! – прокричав слоник.

Бос спершу пополотнів. Зброя випала з його рук. Потім він почав скажено реготати. І прокричав у відповідь. 

– Ти коштуватимеш мільярди. Тепер я точно так просто не здамся. Він кинувся за гвинтівкою і кричав. – Стріляйте, бісові виродки. Інакше я зараз вас сам перестріляю!

Тепер вже перелякався Туп-туп він сподівався зовсім на іншу реакцію. Раптом слоник помітив рух біля воріт. Остання частина плану вступала в дію. Він упізнав батьків Нанді, вона передала їм звістку. 

Туп-туп підняв хобота і просурмив тричі. 

Після цього його хобот засяяв і все ревіння звірів перетворилось на звичайні слова. Люди, які побачили сяйво почали ставати опустились на коліна. З-за частоколу чулося злагоджене скандування. Ніхто не сумнівався, що це кричать звірі, бо разом зі словами усі чули одночасне ревіння. І гучність кожного голосу була над людською. 

– Зулу! Квітка зулу! Віддайте квітку зулу!

Туп-тупові раптом прийшла ідея як виокремити браконьєрів від решти. І над цим скандуванням з фіолетового хобота вилетіло: 

– Усі хто хоче жити на коліна. 

Люди спершу не зрозуміли хто це прокричав, і не поспішали виконувати наказ. У ту ж секунду брама заскрипіла, і ворота відчинились. Нарешті всі побачили те, що так нажахало браконьєрів, що вони відмовлялись стріляти. У ворота заходили слони. Попереду йшов індійський слон, і на його спині сидів лев. Потім йшли два слони. Один височенний як скеля, а поруч не велика слониха з білою родимою плямою на спині та шиї. Слониха несла на спині дівчинку, а слон ще одне слоненя. За тим ішли рівним строєм по три слони, і на спині кожного сиділи або левиці, або гепарди з ягуарами.

– Зулу! Зулу! Квітка зулу! – кричали вони.

Люди з жахом спостерігали як слони йшли до маленького слоненяти чий хобот сяяв замість сонця у напівтемряві. Люди розповзались з дороги процесії, але ніхто не наважився підвестись. 

Коли вони підійшли до кола, індійський слон став на коліно, допомагаючи левові злізти. Лев підійшов до слоненяти. Схилив голову і запитав, але так гучно щоб усі довкола чули. 

–  Що накажете робити, Володарю? 

– Браконьєрів зв’язати, і до тієї хатини. – спокійно сказав слоник. – Хто захоче їм допомогти туди саме. Зброю всю зібрати і скиньте тут по серед села. Я думаю, що найкраще її буде віддати під охорону крокодилам з озера. 

Серед людей почався якийсь рух. Браконьєри які прекрасно чули що сказав слоник. Вирішили не чекати, доки леви та слони почнуть збирати їх по селу і самі пішли до вказаної хатини. 

Маленьке слоненя також зістрибнуло зі спини індійського слона й побігло до трону. 

– Володарю. – схаменулось слоненя перед самим троном і прихилило трохи голову.  і потім тихо сказало:

– Туп-тупе, твій хобот горить. Тобі не боляче?

– Ні все добре. – відповів він. – Шіно я радий тебе бачити. 

Раптом з-за спин пролунав голос боса. 

– Кляте слоненя, все через тебе, здохни. – він тримав гвинтівку. Туп-туп заплющив очі. За мить пролунав постріл. Але його не поранило. Натомість хтось з людей, закричав. 

– Ні! Нанді! 

Туп-туп розплющив очі та побачив дівчинку на землі. Її плаття почервоніло довкола рани. Туп-туп миттю зіскочив з трону та підбіг до неї. 

– Нанді, навіщо ти це зробила. Ні. Він би не попав. -- голосила Шіна

– Що трапилось, – з розпачем запитав Туп-туп. 

– Вона закрила тебе собою. – відповіла Шіна.

Туп-туп розлючено заревів. І хотів був кинутись на боса сам. І ладен був наказати вбити його. Але селяни наче вийшли з туману. Відразу кілька десятків чоловіків підбігли до маленького злочинця. Вони його гамселили і за Нанді, і за усе, що довелось пережити, і за вбитих звірі. Той вже ледь дихав, коли його нарешті зв’язали та кинули до решти браконьєрів.