В полоні(1)

Туп-туп довго приходив до тями. Він чув голоси довкола себе, але не міг зрозуміти змісту слів, наче вуха хтось заліпив болотом. Спробував розплющити очі, але не зміг. Хотів встати, але лапи його зовсім не слухались. Снодійне знову взяло гору. Слоник провалився в забуття. Але цього разу він бачив сон. Це був берег озера. Довкола стояли слони й Шаман. Той дивився на слоника, різко підняв руку, вказуючи пальцем на Туп-тупа та прокричав: “Прокинься, негайно!”

Туп-туп, підстрибнув наче хто підкинув у повітря, і голосно приземлився на землю. Він розплющив очі, голова сильно боліла. 

– Потвора прокинулась. – Почув він за стіни не знайомий голос. – Піди глянь, як воно. Якщо треба, прикуй до стіни, щоб собі нічого не зробило. Бо за мертвий фіолетовий хобот ніхто і тисячі зелених не дасть, а живе, я думаю, затягне на пару сотень. 

– Та то ти молодим будеш розповідати. Живе слоненя, якщо воно здорове, і від природи має такий хобот затягне на кілька мільйонів.  Краще я піду перевірю, чи здорове воно  – відповів інший чоловік із більш приємним голосом. 

Туп-туп якраз подумав, що ватажка не має, бо він напевне домовляється про продаж його в якийсь зі звіринців, про які розповідала йому колись Нанді. Але розбурхану уяву, в якій Туп-туп побачив себе в тісній смердючій клітці з кількома іншими слонами, яких кормили лише двічі на день та здебільшого лише сухою травою, обірвав не високий худющий браконьєр. Від нього нестерпно смерділо порохом, мастилом та бензином. 

Туп-туп відчув, що той його побоюється. Але замість того щоб зазирнути та піти геть, браконьєр, кинув в нього камінцем. 

– Егев, почваро, ходь сюди. Треба тебе оглянути. 

– Сам ти почвара – не стримався Туп-туп та відповів. В чоловіка почали тремтіти коліна.

– Хто сказав?  – запитав він скрипучим від страху голосом. Туп-туп прикусив собі язика, щоб не бовкнути нічого зайвого. Він й так пошкодував, що не стримався, бо увесь план через це міг зійти нанівець. Згадавши про свій задум, Туп–туп вкотре подумав за те, щоб Себастіан та інші не барились. Він переживав скільки зголоситься звірів підійти до людського поселення. 

– Ев ти мене чуй, це ти каже? – від страху чоловік говорив так наче, зовсім розучився складати слова. Туп-туп же забився у куток наче нічого не розумів. Бідолаха себе взяв в руки 

– Це знову вихідки того гидкого Біллі. Мало того, що він не вірив мені, що я бачив потворне слоненя з фіолетовим хоботом, так він ще й зараз мене дражнить. Е ні. Постривай, зараз я тебе знайду. 

Чоловік вискочив з будинку, щоб знайти якогось Біллі і забув зачинити за собою двері. Туп-туп з цікавістю визирнув на двір, будинки в селищі стояли колом, усі двері виходили до центру, де, як розповідала Нанді,  люди з поселення збирались разом по вечорах. А за будинками селище огинав височенний частокіл. Це точно було селище його подруги. 

Туп-туп відразу відкинув думку про втечу. До воріт від його будиночку було дуже далеко, і зачинені вони були на глухо. Та й якби він спробував втекти, то сам би зруйнував свій план. . 

– Агов Біллі, я тобі казав не дратуй мене. Дарма що ти улюбленець боса я тебе добряче відлупцюю. – почув слоник голос чолов’яги. 

– Арні, ти чого там об’ївся в клітці? – запитав здивований Біллі. 

– Ти мене щойно недоумком обізвав. – Туп-туп нарешті почув, що чоловіка звали Арні. 

Замість відповіді почувся глухий удар. 

– Не забувай що я став улюбленцем боса, бо найсильніший серед вас. – спокійно сказав Біллі. Туп-туп здогадався що дісталось знову чолов’язі який заходив до нього. 

Він повернувся до будинку, завбачливо зачинивши за собою двері на клямку з середини. На підлозі він знайшов і гачок, яким можна було відсунути засув ззовні.