23. В пошуках союзників.

Туп-туп стояв біля родинного дерева, де споконвіку ночували його предки. Тепер він точно знав це, бо бачив саме його у видінні. Його друзі та батьки були поруч. Слони ж зі стада розмістились якнайдалі від лева, але ще більше вони  боялись людини, хоча вона і була зовсім маленькою. 

Вони чомусь погано уявляли, як саме мають заманити озброєних людей до урвища. А ще менше розуміли, що вони далі будуть з ними робити. Ні хто не хотів наражати себе на небезпеку. Лемент зчинився довкола знаний. Аж доки Шіна не витримала і не стала на захист друга. 

– Ану циць. Ви наймудріші, найстарші тварини серед усіх в савані, а поводите себе немов щойно народились. Вас знищити хочуть повністю, усіх! А ви боїтесь. Бійтесь і чекайте доки мисливці до вас прийдуть. 

Над галявою запала мертва тиша. 

– Я довіряю Туп-тупові своє життя, – першою сказала Шіна. 

Себастіан був сильно спантеличений, відколи Туп-туп оголосив, що він і є квіткою Зулу. І тому якось з сумнівом підтримав друзів, але теж ввірив своє життя слонику. Всі інші слони ніяково стояли, але ніхто не насмілився погодитись на ризикову пропозицію маленького слоненяти. Хоча його слова глибоко запали їм в душу. Що-що, а Туп-туп умів переконливо розповідати.

– Я довіряю Туп-тупові своє життя! – Сказав ще один слон. Це був Отум. Слоник навіть не сподівався, почути голос батька. 

– От ще, чоловіки, а я?, що я після цього маю залишитись в стаді, і спокійно жувати травичку? – питання Урзули прозвучало більше риторично, і навіть чулись нотки полегшення  в її голосі. Наче вона тільки й чекали, до Отум зголоситься йти до ущелини, щоб битись з браконьєрами. 

– Ну і йдіть собі! – зі злістю сказав Павіхаті дітям. Шіна, коли почула як її батько заговорив ледь не впала. Він що, не хоче також йти  з ними? – А ми всі тут почекаємо. Еге ж, друзяки? Що тут такого що найбільші й найстрашніші звірі савани покладають на плечі маленьких дітей наше виживання. Вони ж бо й самі справляться, правда?  – Павіхаті обірвав себе так саме раптово як і почав. Шіна з полегшенням видихнула, а індійський слон пронизливо, наче скануючи їхні серця подивився на слонів, які його оточували. Потім індійський слон підійшов до Туп-тупа, опустився перед ним на одне коліно і повторив ту саму фразу. – Я довіряю тобі своє життя, маленький слонику. – А тихо, щоб чув лише Туп-туп додав. – Сподіваюсь, ти знаєш, що робиш, хлопче, бо як ні, то на нас усіх чекає велике лихо. 

– Не бійтеся пане Павіхаті. Я знаю що роблю. Зараз завербуємо ще кількох слонів. – Далі Туп-туп дав знак Нанді, щоб вона підійшла до нього. Він знав що йому буде важко переконати старших за себе одноплемінників. І тому він зарання попросив дівчинку про допомогу, і при цьому, щоб вона взагалі мовчала доки не настане час. Так ось, дівчинка вийшла на середину галявини та вперше звернулась до усіх слонів. Усі ошелешено вилупились на людину, яка говорила з слонами однією мовою. 

Нанді ж переказувала історію свого знайомства з Туп-тупом. Потім, сказавши кілька слів про її батьків вона перейшла до того, коли в їхнє село заїхали браконьєри. Слони заслухались гарної розповіді дівчини,  але раптом щось змінилось, вони перестали її розуміти. Потім знову почали розуміти. Лише найкмітливіші помітили, що це співпало з тим, як туп-туп відійшов і підійшов до Нанді. Вони ж і здогадались що якби Туп-тупові потрібні були усі то він би показав це відразу. Вони не знали як саме слоник планував використати це, але ще 6 велетнів саван приєдналось вже до тих що були. 

Туп-туп подякував усім за увагу, і нарешті розповів свій справжній план, загнати браконьєрів в пастку і не залишити їм вибору зібравши усіх звірів савани що тільки зможе. 

Після цього він пішов до стад антилоп та зебр. Але там вже він розповідав і показував все відразу. Все ж таки коли тварини увесь час бігають велетенськими стадами з ними легше домовитись. Бо вони ж звикли дослухатись одне до одного постійно. Та й від браконьєрів ті постраждали найбільше. Тож там вони готові були виступати усі, тож довелось відсіювати бажаючих. 

Коли вони повернулись до стада сонце вже закочувалось за обрій, Туп-туп пішов на берег озера, йому терміново потрібно було поговорити з кимось мудрим, як, наприклад, Павіхаті. Він був дуже сміливим вдень і перед слонами, і перед рештою звірів. Але коли залишився на одинці, йому раптом захотілось розповісти увесь план. Він хотів розвіяти свої сумніви. Та Павіхаті там не було. Туп-туп всівся на повалений стовбур та дивився як заходиться сонце і думав про те, що на нього чекає, і з чого все починалось. Він не розумів, як з маленького нетямущого слоненяти, яке бездумно гасало саваною за метеликами, він за такий короткий час так сильно змінився.

Туп-туп взяв хоботом камінчик та кинув його у воду – той тихенько плюхнув. Потім він знайшов ще один і ще.   Сидів та кидав у воду, аж доки не почув позаду себе кроки. Слоник не озирався. 

– Туп-тупе – почув він голос Шіни. – все гаразд. 

– Так.

– Не бреши. Я ж бачу. -- Вона вмостилась поруч з другом. -- Боятись це нормально. Тато каже, що  якщо хтось боїться щось робити, але продовжує це робити, то у нього все вийде. 

– А ти боїшся? – запитав і собі Туп-туп у подруги. 

– Звичайно, але я вірю в тебе, тому мені не дуже страшно. Я просто хочу спати, а тут ти сидиш тож підійшла. 

– Та з батьком твоїм хотів порадитися. 

Шіна мовчала, вона чекала, доки Туп-туп продовжить. 

– Я хотів його запитати, чи правильно я все роблю? Чи може краще не потрібно це все.

– Ай, Тупе, ти наче маленький. За тобою зголосилась йти уся саванна. Тож пізно про таку дурню думати. Краще поспи гарно, бо може більше не доведеться.