19. До рятівної печери Мамонта

Нанді стомилась, бо не могла довго витримати ту швидкість, з якою бігли слоненята та Себастіан. Тому їхала на спині Туп-тупа. Але коли й він стомився, то дівчинці довелось перелізти на спину до Себастіана. Вони ж бігли з усіх лап до Печери мамонта, де на них мали чекати батьки.

Сонце  піднімалось до зеніту та нестерпно розжарило землю та повітря що над нею. Слоненята важко дихали. Коли вони  були досить далеко від села, а до печери мамонта залишилось вже зовсім близько, вирішили  зробити перепочинок в тіні чи не єдиного дерева довкола.  Себастіан, з підозрою розглядав дівчинку, та нарешті не витерпів: 

– Невже ви думаєте, що ця дівчинка зможеш бодай якось допомогти нам з пошуками Квітки Зулу? 

– Іншого варіанту в нас немає.  – категорично відповів Туп-туп. – Печера мамонта, це чи не єдина печера біля озера. А пророцтво вказує на щось що знаходиться під землею? Можливо шаман розшифрував якось ті древні малюнки. Можливо на них є вказівка якогось конкретного місця, і саме туди Великий Зулу заховав свій спадок для порятунку савани. 

Попри нестерпне сонце, легенький вітер повіяв друзям у спину від селища. І Туп-туп вловив вже знайомий сморід бензину. 

– Нам потрібно йти. Здається, браконьєри їдуть по нашому сліду

– Біжіть. – пробурчав Себастіан. – Я вас наздожену.

Слоненята  з дівчинкою не були налаштовані на суперечку, і помчали щодуху. Відбігши трохи вони почули гучне ревіння свого друга. Хоча Туп-туп з Шіною знали, що то ревів Себастіан, але їхня кров однаково застигла, а серця на мить перестали битись. Себастіану відповіли трохи тихішим ревінням. 

– Схоже, що наш друг покликав на допомогу левиць. -- Спокійно сказала Шіна. 

Незабаром їх наздогнав Себастіан. 

– Не барімось – сказав він не зупиняючись біг. – Я попросив, щоб левиці затримали браконьєрів, але наказав уникати зайву небезпеку. Тож не потрібно гальмувати.

Туп-туп і Шіна з Нанді навіть не думали зупинятись. Дівчинка перепочивши, бігла сама, щоб нікого не сповільнювати. 

Від вигляду дивної компанії усі звірі саван здивовано озирались. Бо картинка й справді була страшно смішною Попереду біг Себастіан, потім – Шіна, А за Шіною бігли поруч Туп-туп та Нанді, щоб не сповільнювати звірів. Але раптовий далекий постріл, нагадав звірам, що є в житті дивні речі, а є смертельно небезпечні. Вони різко втратили інтерес до Туп-тупа з друзями, і натомість утекли подалі від звуку пострілу.

Особливо злякався Себастіан за левиць. Все ж вони йому допомагають наче справжньому ватажку. Не те щоб він вважав себе таким. Новий подих вітру доніс до Туп-тупа чергову хвилю запаху бензину. 

– Вони знову їдуть за нами, але тепер вже їх наче менше. Не так сильно смердить – пояснив він відчуваючи німе питання в очах друзів. Вони були вже зовсім близько до печери, і Шіна навіть почала бігти вперед. Але Туп-туп різко зупинився. і закричав підсилюючи звук хоботом.

– Стійте! Нам не можна до печери. 

– Точно, не можна, щоб браконьєри її знайшли. -- Погодилась Шіна. 

– Чого це – запротестувала Нанді. -- На скільки я пам’ятаю вона дуже гарно захована що її відразу й не помітиш. Не думаю, що браконьєри шукатимуть нас в тій печері. 

– Ні, Нанді. Не можна. Бо здається що саме в цій печері слід шукати підказки про місце чарівної квітки. Здається Зулу прочитав, що ті малюнки, які залишили древні люди на стінах, вказують на якесь місце і саме там заховав свою чарівну квітку. 

– А ця квітка має нам допомогти врятувати усю савану від браконьєрів. - завершив за слоненя Себастіан. 

– Нічого не розумію. – Нанді виглядала збитою з пантелику.

– Потім поговоримо, а зараз усі за мною. – Сміливо сказав Туп-туп, а сам помчав в протилежний від печери бік. 

Всі підтюпцем побігли за ним, аж доки не потрапили на пересохлу, тверду як камінь землю. 

– Прийшли сказав туп-туп. 

– Точно? – перепитала Шіна. 

 – Так, тут ми й заховаємось. 

За кілька метрів від них був невеликий байрачок, який ніхто не помітив, через дивну форму країв. вони залягли в той байрачок. І там вже Нанді легенько постукала Туп-тупа по плечу. 

– Тупе. Я хочу тобі сказати одну дуже важливу річ про печеру. 

– І яку ж?

Дівчинка нахилилась до самого вуха слоненяти, і так щоб більше ніхто не чув прошепотіла 

– Ця печера –  підробка.