20. Дослідження печери та несподіванки

Вони ледь встигли заховатись в невеликій впадинці та прикритися густою пожовклою травою, як поруч промчав відкритий джип з двома чоловіками на ньому. Вони обоє були злі і їм явно було не до того, куди пішли Туп-туп з друзями. 

Чоловік щось кричав про клятих левиць, які ледь їх не з’їли, і про те, що звірі взагалі оскаженіли, чи порозумнішали. Бо навіщо вони відібрали у них рушниці.

– Ти точно не хочеш очолити їхній прайд? – серйозно запитав Туп-туп у Себастіана, коли джип промчав повз. Себастіан спершу здивувався, адже він дітям нічого не казав, про те що попросив допомоги прайду. Але потім він пригадав про надчутливий нюх цього дивного фіолетового хобота, і вже спокійно відповів.

– Ще не передумав, але якщо вони ще раз доведуть до такого стану браконьєрів, то я сам піду та буду проситись очолити тих скажених левиць. 

Доки вони дійшли до печери сонце вже почало опускатись з зеніту, але спека ще не досягла максимальної температури. Добре, що тепер вони могли не бігти. 

Печера мамонта все ще так саме була не видима для стороннього ока, але за цей час доки там лікувався Себсатіан, до неї пролягло кілька стежин, які протоптали добрі слони, доглядаючи за левом. 

Після сутички з левами та після того, як Отум здер наліплений шар глини вона втратила свою первозданну чистоту, особливо біля входу в печеру був повний безлад. Зайти було не просто. Нанді, коли побачила вхід, аж присвиснула. 

– Батьки казали, що слони можуть багато шкоди наробити коли злі, але щоб аж так зруйнувати печеру, це вже. Ой, що це? – здивовано запитала дівчинка коли побачила на стіні малюнок. – Дивно, але ж в цій печері збереглось лише три малюнки і всі вони були глибоко в середині. Звідки взялись ці? – Нанді поволі ввійшла до печери і розглядала малюнки. 

– Так чому ти кажеш що ця печера підроблена? – запитав у дівчинки Туп-туп. Відриваючи її від розглядання малюнку.  

– Боюсь, що сюди перестали ходити люди через моїх батьків. Вони раніше досліджували наскельні малюнки Палеоліту. А коли потрапили сюди на екскурсію, то відразу сказали, що автор цих малюнків точно не міг бачити мамонтів. Вони тоді написали величезну статтю до газети зі звинуваченням власників парку в шахрайстві. Після цього до печери перестали їздити туристи. І люди пішли з неї кинувши все як є.  

З цими словами дівчинка підійшла зовсім близько до малюнку. З такої відстані вона точно не могла б розгледіти всієї зображеної панорами. Але їй і не потрібно було, бо Нані зосередилась на лініях. Туп-туп теж пильно вдивлявся в малюнки, і врешті сказав. 

– А мені здається, що малюнки справжні. Я це відчуваю. 

– Ні, вони точно підроблені. – Сказала впевнено Нанді. – По лініях дуже гарно видно, що малювались вони не вугіллям і не цими старовинними червоними олівцями. Малювались вони коричневою фарбою. Я знаю кілька племен, які й сьогодні використовують цю фарбу, щоб розмальовувати горщики, чи тканину. А ще я знаю, що її винайшли всього п’ять чи шість століть тому. 

Нанді відійшла від малюнку і підійшла знову. Потім перейшла до наступного малюнку. На ньому самотній чоловік стояв оточений слонами. Вона підійшла до нього так саме близько. І раптом радісно закричала. 

– Ось воно, це все змінює. Цим малюнкам дійсно не має й 10 тисяч років. Хоча мамонтів малювали десь 70 тисяч років тому. Я думаю, що цим малюнкам всього лише декілька століть.  А мої батьки ж думали що це свіжа фальшивка. Подивіться уважно на лінії. На першому малюнку лінія дуже пошкоджена з великими прогалинами, і багато місць на ньому майже прозорі. Знаєте чого так? 

– Чого? -- запитала Шіна?

– Бо цей малюнок найближче до виходу. – Відповіла дівчинка. – Але наступний малюнок вже зберігся значно краще. 

– Хм, але чому? – запитав Туп-туп. Він підійшов ближче до першого малюнку. Слонику захотілось торкнутись до нього хоботом, але він стримувався. 

– Мої батьки думали, що це підробка, досить недавнього часу. Але ці малюнки справді старовинні. Бо ця фарба вицвітає дуже повільно. Перший малюнок був дуже близько, і лінії вицвіли не тому, що сонце потрапляло, а тому, що біля входу в печеру постійно змінюється рівень вологості. І глина, яка була над малюнком то зволожувалась, то пересихала. Але так пошкодитись малюнок міг лише за багато-багато століть. Це не можливо. Треба буде терміново їм розповісти. Вони обов’язково мають прийти та дослідити печеру. Навіщо комусь знадобилось підробляти малюнки з мамонтами тоді, коли про них ще майже ніхто і не знав що були такі? 

Туп-тупу здалось що намальований чоловічок поворушив рукою. Він наче запросив слоненя піддатись спокусі, та  доторкнутись до стіни хоботом.

– Ви це бачили? – запитав Туп. – Здається малюнок заворушився. 

– Здається комусь терміново потрібно відпочити. – Констатувала Шіна.

Нанді нічого не сказала, лише з прикрістю подивилась на слоненя наче на невиліковного хворого. Лише зараз під цими поглядами своїх подруг слоник відчув, як сильно стомився. В нього запаморочилось в голові. І він, щоб не впасти сперся хоботом на стіну. Де був малюнок. 

Раптово печера, Себастіан Шіна та Нанді зникли, і він побачив як чоловічок збільшується та перетворюється в справжню людину, а мамонти довкола в звичайних слонів.