15. Вирішальний стрибок

Туп-туп стояв біля Шіни. Він не міг повірити в яку халепу вони потрапили через цю печеру мамонта. Павіхаті всівся медитувати. Отум та Урзула стояли поруч обійнявшись хоботами. 

Слоненя здивувалось з реакції дорослих: “Невже вони ось так просто готові віддати свої життя” – промайнуло в його голові. А ще він думав, що довкола печери були одні левиці. Але помилявся. Адже першим до печери зайшов здоровенний лев з коричневою гривою, яка мала чорний відблиск. Його очі  весело горіли, відбиваючи світло від ламп під стелею. Все в ньому говорило, що він вже святкує дуже багату поживу. 

Туп-туп також не сумнівався, що вони стануть цією, адже з-за спини лева вийшло вже дев’ять левиць, а його хобот казав, що від входу йде ще десь стільки ж. Натомість Себастіан ледь-ледь оклигав, і проти того лева виглядав, наче Туп-туп проти батька. Слоненята лише зараз зрозуміли, наскільки насправді схуд їхній друг. 

– Ти ба, – кинув презирливо незнайомий лев. – А я було не вірив своїй дружині, що якийсь лев знюхався зі слонами. Ми навіть побились об заклад, що вона мені бреше. Але бачу, що мої підозри були марними. Тож, задохлику, що схожий на лева. З тебе шкура одного зі слонів, бо ми бились об заклад саме за цю шкуру. Я хочу подивитись, як ти її самотужки знімеш. 

Себастіан після цих слів лише широко розставив лапи, наче готуючись прийняти удар. Хвіст Себастіана нервово смикався. Могло видатись, що то від страху, але Туп-тупові здалось, що Себастіан не міг стримати вимахування китицею від нетерплячки швидше почати битву. Так, Себастіан вже давним-давно не їсть м’яса. Але він залишався левом, який залюбки дасть прочухану іншому леву, тим більше такому вискочці, як ось цей. 

– Цікаво, а навіщо ти випендрюєшся перед своїм прайдом? Можливо тебе твої ж левиці люблять полупцювати, ото ти собі й ціну набиває? – Себастіан говорив з іронією в голосі.

– А ти взагалі зі слонами яшкаєшся. Вирішив собі прикормити недоторканий запас їжі?

– Тобі яке діло? Просто знайте, ви тут нічого не отримаєте, тож йдіть собі мишей ловити по савані. – відказав Себастіан. 

Туп-туп слухав у пів вуха. Його якраз більше бентежили левиці, які обступили плато печери тісним півколом. Але раптом увагу слоненяти захопила дивна картинка. Він розумів, що Себастіан та ватажок прайду ще стоять на місці, але їхні тіні кинулись одне на одного. Туп зажмурився, намагаючись вирватись з полону видіння, але в нього не вийшло, ба навіть більше, тіні починали набирати кольорів та об’єму. Тієї ж миті, як тіні зіштовхнулись, леви кинулись одне на одного, повторюючи за тим що щойно бачив Туп-туп. Слоненяті запаморочилось в голові, та похитнуло, але продовжив дивитись. . 

– Шіно ти це теж бачиш? – Запитав він, але Шіна нічого не сказала, наче не чула. Та й не бачила вона нічого, бо леви таки добряче духопелили одне одного, і вона заплющила очі, і лише зрідка одне привідкривала, щоб потім ще дуже заплющити його.

Туп-туп намагався розібратись, що відбувається, аж раптом крім левів він помітив ще рух. Від прайду левиць відділилось дві тіні. За секунду за ними пішли левиці. Туп-тупові спершу здалось, що то він читає думки. Тіні левиць зупинились, до них підійшли їхні власниці й вони об’єднались. Це були не думки. Туп-туп розумів намір того, хто хоче напасти. 

Тим часом Себастіан лише оборонявся і робив це досить вміло. Здавалось він не бився, а просто ходив, ліниво переставляючи лапи. А його супротивник і стрибав і бив лапами. і намагався вкусити.  Себастіан же просто ухилявся і при цьому не робив жодного зайвого руху. Він хитався як трава від сильного вітру. Та скільки б вітер не дув, траві байдуже, вона продовжує рости. Так саме Себастіан. 

Туп-туп же бачив кожен удар на перед. Йому навіть здалось, що Себастіан так саме бачив на перед.  Нарешті за всю битву дві тіні зіткнулись. За мить Себастіану добряче дісталось лапою в плече. Туп-туп заплющив ще раз очі, потрусив головою, але видіння нікуди не зникли. 

А коли Туп-туп розплющив очі, то він побачив, як тіні левиць, які виділились з прайду, напали на тінь Себастіана. Самі ж левиці тільки почали підкрадатись. 

Туп-туп не міг і слова вимовити. Він подумки благав, щоб Себастіан сам озирнувся. А той ніяк не повертався. І в останню мить, Коли до того, щоб тіні, які висли на Сабастіані, зійшлись з реальними тілами. Себастіан сам зробив стрибок. Ворожий лев вже розслабився передчуваючи перемогу, адже його самиці зроблять за нього всю роботу, і не чекав, що Себастіан атакує. Левиці, замість Себастіана спіймали лише одна одну, а він же коротким стрибком досягнув до ватажка прайду, та збив його на землю. Той не встиг оговтатись, як Себастіан вже вхопив за шию ворога своїми велетенськими іклами.і придавив до землі лапами. 

– Забирайтесь звідси геть. – Прогарчав він до левиць. – Інакше вашому ватажку кінець. 

В перед виступила одна левиця і сказала. 

– Він більше не наш ватажок. – Туп-туп впізнав в ній ту, що недавно перестріла їх в ночі. – Чи ти забув закон савани? 

– Ні не забув. – Відповів Себастіан. – Мені потрібно подумати.

– Ми чекатимемо ззовні – сказала левиця. – Мене звуть Сімка.

Левиці одна за одною покинули печеру. Себастіан відпустив шию і нахилився до самого вуха лева та прошепотів йому. 

– Твоє щастя що я м’яса не їм. – З цими словами він відпустив, переможеного і той піддав з печери тільки його й бачили.