14. Напад на печеру

Туп-туп з подивом слідкував за татом, який з легкістю руйнував стіни печери. Хоча чого тут дивуватись. Тато майже завжди підтримував його в усіх витівках, ну хіба що крім смертельно небезпечних. Дійсно, печера спершу була завузькою, щоб туди увійшов слон. А далі вона ще більше звужувалась. Але від самого входу як тільки ставало тісно йти Отум підчіпав бивнем частину породи за камінець, який з неї стирчав і та обсипалась. 

– Шіно, ти це бачиш? – запитав Туп-туп. 

– Тааак. – відповіла Шіна. – Це щось неймовірне! 

– Ви про що? -- поцікавився Себастіан. 

– Стіни печери коло входу були з білої глини. В ній траплялись камінці. Наче печеру вимило водою. Але глибоко в середині стіни повністю кам’яні. Я до цього дня навіть не думав, що тут щось не так. А зараз тато просто розчищає глину.  

– Ми просто занадто погано дослідили Нашу печеру Мамонта. -- Сказала Шіна -- Але нічого, коли знайдемо іншу, то ми все зробимо правильно. І почнемо з того, що простукаємо ретельно стіни біля входу.

– Якщо ще існує у світі печера подібна цій. У ній все  дивне: і малюнки, й особливо ці стіни.. 

Туп-туп пішов за батьком, а коли очі трохи звикли до темряви, Туп-туп побачив, щоб під глиною також ховались малюнки, схожі до тих, які в середині. Але здавалось, наче крім Туп-тупа цього більше ніхто не помітив. 

Коли слони повністю занурились в темряву, Туп-туп вдруге за сьогодні увімкнув генератор. І батьки нарешті зрозуміли, чому діти називали цю печеру печерою мамонта. 

– Шіно, це напевне і є та печера з пророцтва. – тихо сказав Туп-туп. – Не може бути сказала Шіна. 

Але їхній шепіт почув Павіхаті і відразу не забарився прокоментувати. 

– Ця печера не може бути печерою з пророцтва, бо малюнки належать до тих часів, які навіть слони вже не пам’ятають. А люди й точно. В них тоді навіть мови не було, щоб байку скласти, не те що вірш передати.  Але вона правда гідна нести ту назву, яку вона мала.

– Але це печера на березі озера Вікторії. – наполягала Шіна. 

– Це точно не вона – сказав Павіхаті. – Не думаю, що нам випаде знайти квітку зулу, бо ми ще не готові до того, щоб втілити пророцтво. 

– Дивно, а я думав, що пророцтва втілюються не тоді, коли хтось буде готовий, а коли для них настає час. – іронічно сказав Себастіан. 

– Це не весь вірш, – раптом втрутилась Урзула. – Там було продовження. 

– Так там був ще опис квітки. – відказав Себастіан – Але він, чомусь не передався. Там було щось про те що вона ніжного фіолетового кольору та має біле стебло. 

– Дійсно, але ж сам текст. Щось вертиться на язиці не можу пригадати. – Сказала Урзула, і пішла в задумі розглядати настінні малюнки. Отум подивився на Туп-тупа, наче щось оцінюючи в голові.

Важко видихнув і сказав. :

– В нашому стаді зникло два слони. Боюсь що це браконьєри.  А стіни… Я звідкись знав що вони зроблені ось так. Що можна зачепити камінець, і вона стане достатньо великою, щоб сюди зайшов слон. Але ж про це в пророцтві нічого не говорилось? 

– Звичайно ні. Просто твій пращур якийсь допомагав будувати печеру. – сказав Павіхаті.   --  В нас же виняткова пам’ять, яка передається через багато поколінь. То напевне люди замурували, колись коли ще будували музей. Це ж генератор? До речі, а звідки ти знаєш, як він вмикається? – запитав він Туп-тупа. Той не зразу знайшов що відповісти. 

– Не відволікаймось. – На захист таємниці Тупа став Себастіан. – Нам потрібна квітка. В пророцтві було написано, що хто її з’їсть отримає надзвичайні здібності та велику силу. І найголовніше, що її можна знайти коли савані загрожуватиме небезпека. Той слон, який передав мені ці знання казав, що можна навіть розуміти мову людей. 

Тож розпочнемо з печери. 

Туп-туп вдихнув голосно повітря своїм фіолетовим хоботом. 

– Здається я чую запах левів. 

– Звісно ж ти чуєш запах левів. Ваш друг, якщо що, теж лев. – буркнув Павіхаті. 

– Ні. Інших левів. Шіно, здається до нас прийшла та левиця, від якої ми ледь втекли. 

– Але я нічого не відчуваю. – сказав Павіхаті. Всі також заперечливо покивали головами. 

Себастіан нахмурився, він нічого не чув, але знав на скільки тонке чуття у фіолетового хобота Туп-тупа.

– Краще перевірити -- сказав він. 

– Якщо там є леви, то це точно цей пройдисвіт привів їх, щоб вони нами добряче поїли. -- зі злістю кинув Павіхаті. 

Себастіан не відреагував на слова індійського слона, А просто нишком пішов до виходу. До кінця він не дійшов. Майже відразу повернувся назад. 

– Там прайд. І вони от-от зайдуть до печери.