12. Себастіану стає краще

Павіхаті оглянув лева. Той був дуже виснажений та схудлий. Слон хотів представитись, але він цього не зробив, бо традиції савани часто суперечили його бажанням, і зараз не хотів перед Отумом та Урзулою . Замість того, щоб сказати своє ім'я, запитав: 

– Як давно Ви не їсте м’яса? 

– Три роки. –  відповів Себастіан. 

Павіхаті насупився, і ще раз оглянув вже значно швидше оглянув лева. 

– Дивно, -- сказав він, -- тебе вже не повинно було б бути. 

– Чому? 

– Бо… ти хижак. За божественними законами ти вже мав бути новою зіркою в сузір’ї лева. 

– Але я ще не там. 

– І це справді дивно. Твоє тіло не могло вижити без м’яса. 

Себастіан багатозначно промовчав не це зауваження. А потім сам запитав. 

– Ви ж не африканський слон, індійський, якщо не помиляюсь. Я чув про медитацію, і про неймовірні результати яких досягають йоги. Не могли б мене навчити техніці. Щоб я таки справді не відправився в сузір'я лева.. 

Павіхаті непевно похитав головою. 

– На жаль, не можу. Щоб досягти високого рівня духовності потрібно медитувати багато років. Але не факт що вам ця медитація допоможе. Ви ж не індійський слон і не індійський тигр. 

– Тобто нірвани мені не бачити. – сказав лев, і прикрив очі. Бо йому було трохи боляче дивитись на світло. 

– Нірвана? Вже чудо, що ви прожили більше ніж пів року. Вам мої техніки не допоможуть, вам потрібно шукати відповіді в собі. Та й нірвана, то швидше щабель на шляху. Більшість ставить її як за фінальну ціль, і дійсно там зупиняються. 

Та Себастіану не до кінця подобалось що говорив йому Павіхаті його словам наче чогось не вистачало. Вони розговорились про минуле. наче старі добрі знайомі. І Себастіан нарешті запитав, звідки він це все знає. Той відповів, що мав проблеми зі здоров’ям, і до нього у ві сні прийшов йог, людина, яка сказала йому що потрібно знайти короля джунглів. 

– Я вивчав цілительство, щоб допомогти собі. Я чесно пробував допомагати ще комусь, але в них все ставало тільки гірше. Тому я вирішив більше нікому не допомагати. 

– Чому ти тоді прийшов? – запитав лев. Павіхаті нічого не сказав. – Гаразд, а учнів ти маєш, тобі ж потрібно ці знання комусь передати. 

– На жаль, я не вчитель. Перед посвятою в цілителі мене запитали чи я хочу навчати. Я сказав що не хочу. 

– Дякую, що потурбувались. Ви мені дуже допомогли. А зараз не могли б покликати Туп-тупа. – Завершив лев цю безглузду для нього розмову, яка лише забирала останні сили. Для нього все стало зрозуміло. Павіхаті не опанував всі ази цілительства та таємниць, бо він не має учня. Себастіан знав, що лише передача знань іншому може зробити з тебе істинного майстра в будь-чому. Проте начитаність в ньому мала місце бути. Слон, сам того не розуміючи дав підказки Себастіану. Він прожив вже три роки, хоча не вижити. Що йому допомогло? Що змінилось, що йому стало так зле? 

Навіть якби Павіхаті дуже сильно хотілось, щоб лев навчався, він би не зміг його навчити. Не тому, що Себастіан не індійський слон, чи лев, а тому, що він не може навчати. А знання які ти не можеш передати це наполовину живі знання, вони не досконалі. 

Та все ж Павіхаті дав йому ключ. Шукати потрібно не ззовні, а в середині себе.

Себастіан почув знайоме могутнє гупання маленьких лапок. Туп-туп прийшов разом з Шіною. 

– Просто побудьте коло мене. Я трохи перепочину. – попросив він їх, навіть не розплющуючи очей.  

Лев мріяв. Зосередився на думках, згадав себе сильним. Пригадав, що він їв колись давно, і від тоді як перехотів їсти м’ясо. Потім зосередився на своєму організмі та почув його відповідь.  

М’ясо потрібно, щоб вбивати, щоб бути швидким та сильним. Для звичайного життя, м’ясо не потрібно. Йому зараз не потрібно бігати та стрибати. Потрібно просто повільно ходити. Він пригадав як якийсь час їв боби які знаходив під акаціями, тоді йому здалось, що він випадково уявляв себе повним сил. Але зараз він точно знав що це те що потрібно, щоб зарадити його проблемам.  

Він попросив плодів з акації, і слони принесли йому їх величезну купу. Він накинувся на них безжально. Саме це змінилось в останні місяці. Він перестав їсти ці плоди, бо ходив тією місцевістю де дерев майже не було. Лев давно зрозумів, що квасолини акації чимось схожі на м’ясо. 

Себастіан провів в печері Мамонта кілька днів. Він лише спав їв та прогулювався довкола печери або й у ній самій. його м’язи поступово набирали форму. Він навіть відчув, що його сил вистачить на кілька стрибків.