6. Дорогою до безпечного сховку

Себастіан подивився на небо дуже довгим сумним поглядом. Сонце було ще високо над землею, але вже почало змінювати свій колір зі сліпучо білого на жовтуватий. Лев подумав про те, що це провалля – його остання зупинка, і дуже шкодував, що так і не зміг втілити єдину справжню справу свого життя. Він пригадав свій прайд, бо ще не так давно він був могутнім та повним сил левом. Найсильнішим левом, який ніколи не чіпав слабших. Принаймні першим. У важкі часи він сам ходив на полювання і завжди приносив стільки здобичі, скільки вистачало усім левам. Себастіану вперше за довгий час захотілось поплакати, але він не міг цього зробити при слоненятах. Їм вже потрібно йти до свого стада, йому ж скоро прийде час піднятись в сузір’я Лева ще однією зіркою. 

– Сонце вже перейшло полудень, вам потрібно повертатись. – сказав лев, щоб якнайшвидше залишитись самому. 

– А ви? – запитала Шіна.

– Я зачекаю вас тут. Сподіваюсь що ви знайдете чарівну квітку Зулу швидко, і встигнете повернутись.

Туп-туп та Шіна трохи відійшли, щоб порадитись, одночасно кивнули головами й повернулись до лева. 

– Ні, не можна тут залишатись, вас можуть знайти інші леви, чи ще хтось. Вам потрібно йти з нами. – впевнено сказав Туп-туп.  

– Куди? До слонів? Боюсь вас не правильно зрозуміють. 

– Так, це проблема – погодився Туп-туп. – Особливо мої батьки.

– Але в нас є чудовий сховок. – Шіна вперше підійшла до лева дуже близько. 

– Ні, я залишусь тут. 

– От же впертюх, – фиркнула вона. 

– Ми б вас може й залишили тут, але ж ми нічого не знаємо про ту квітку: ні де її шукати, ні жодного слова з легенди. Тож, потрібно, щоб ви йшли з нами. – Туп-туп говорив навіть повільніше ніж звичайно. Він дуже гарно підбирав слова, щоб в Себастіана не залишилось вибору.  

– І куди ж ви мене плануєте ховати: посеред саван в траві? Чи в зебру мене розфарбуєте, щоб я міг пастись поруч з вами? – Іронічно запитав Себастіан.  

– В наше таємне місце. – коротко відрізав усі насмішки Туп-туп. 

– Ну, хто б сумнівався. Звичайно, що у цієї парочки є таємне місце. Але є одна проблема, в мене справді не залишилось сил. Ви що мене понесете? 

– Так. – Туп-туп зовсім забув про свій страх перед хижаком. Він підійшов до лева, обвив хоботом його схудле тіло, та спробував підняти. Шіна й собі підійшла допомогти, бо Туп-туп не міг відірвати Себастіана від землі. Але в них нічого не виходило. Себастіану стало соромно, і він спробував звестись на ноги. На його подив, з допомогою слоненят в нього вийшло це досить легко. Він вже пролежав в урвищі більше ніж добу. Тож сили трохи відновились. 

– Все годі. Переконали йду з вами. Але бігти чи стрибати я не можу. 

– Ура, – зраділа Шіна – ходімо швидше. Так хочеться дізнатись чи сподобається Вам наш сховок.  

Компанія йшла мовчки аж  доки не підійшли ближче до пасовиськ антилоп та зебр. Там, не довго думаючи, вони звернули в глибину савани, щоб обійти пасовиська. Так буде краще і спокійніше, бо чутки про двох слоненят, які йшли кудись з левом дуже швидко поширяться і можуть долинути до вух їхніх батьків ще до того, як вони побачаться з ними. 

Шіна почала розпитувати про Чарівну квітку зулу, і з кожним новим питанням переконувалась, що Себастіан знає не набагато більше від неї. Дівчинка і подумати не могла, що він навмисне чогось не договорює. Себастіан же думав про те, на скільки жалюгідним він став, що довелось просити допомоги в слоненят. Але всі його роздуми перервав аромат, якого лев не сподівався внюхати так близько до озера. Він миттєво спохмурнів від того, що почув його ніс. 

– Люди. – сказав аж занадто спокійно Туп-туп. 

– Ні, не люди. Браконьєри. – прогарчав люто Себастіан, він знав, що ті саме займались своєю новою здобиччю. – Добре що вітер доніс до нас запах багаття. Інакше нам було б дуже погано. 

– Мг – підтвердив Туп-туп. – В мене голова паморочиться від ще якогось запаху крім диму. 

Лев здивовано глянув на хобот слоненяти. Він чув, що в повітрі крім диму від багаття є ще запах крові. Але голова паморочиться лише тоді коли цей аромат відчувається дуже сильно. “Все ж його хобот зовсім не простий, і справа тут не в кольорі.” – подумав Себастіан, а в голос він сказав:

– Ходімо швидше звідси. Тут зараз дуже небезпечно. 

І компанія продовжила свій шлях до Печери Мамонта. Саме туди Туп-туп з Шіною вирішили поки заховати лева. Дорогою їм трапилось ще дві стоянки браконьєрів, які друзі обходили дуже далеко. Тому прийшли до стада коли вже була ніч, а місяць освітлював їм дорогу. 

***

Якими обережними не були звірі, все ж від одного браконьєра вони не заховались. 

Чоловік, якого звали Лімбо, саме сидів на даху автівки та оглядав саванну в бінокль. А коли побачив дивну компанію, то не повірив своїм очам. Двоє маленьких слоненят йдуть поруч з дорослим левом, а той ще й наче опирався на одне слоненя. Браконьєр навіть відвів бінокль, щоб протерти очі. Потім знову подивився туди, де бачив компанію. Вони були все ще там, йшли посеред савани, повільно, наче люди на прогулянці в якомусь парку. Одне слоненя раптово озирнулось і подивилось прямо на Лімбо. Той аж перехрестився, і зарікся вживати спиртне, принаймні пообіцяв собі не пити під час полювань. Бо браконьєру здалось, що слоненя мало фіолетовий хобот. Про всякий випадок він не розповідав іншим про те, що бачив, щоб не засміяли.  

Якби слоненята та Себастіан знали, що бідолаха Лімбо, який був ватажком браконьєрів,  сприйняв їх появу за дуже поганий знак, і навіть на кілька днів скасував полювання. Хоча замовник поставив перед ними неймовірно складну задачу – очистити озеро від усіх звірів до сезону дощів.